Схема інтерактивного практичного заняття

(за О.І. Пометун)

№	Етапи заняття (відсоток навчального часу)	Мета етапу
1	Мотивація (5%)	Сфокусувати увагу студентів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Прийоми навчання: питання, цитати, коротка історія, невеличке завдання, розминка тощо
2	Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів (5%)	Забезпечити розуміння студентами змісту їхньої навчальної діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті заняття і чого від них очікує викладач
3	Надання необхідної інформації (10%)	Дати студентам достатньо інформації для виконання практичних завдань. Це можуть бути міні-лекції, опрацювання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання
4	Інтерактивна вправа (60%): –          інструктування –          поділ на групи і/або розподіл ролей –          виконання завдання –          презентація результату	Організувати практичну роботу студентів для самостійного освоєння матеріалу та досягнення поставлених цілей заняття. Викладач виступає у ролі фасилітатора (англ. faсilitate – полегшувати, сприяти), створюючи умови для індивідуальної роботи студентів та їх співпраці один з одним
5	Підбиття підсумків, оцінювання результатів (20%)	Здійснити рефлексію та проаналізувати ступінь реалізації поставлених цілей

Планування заняття, удосконалення його структурних елементів є одним з аспектів творчої діяльності викладача, в якій реалізуються його науково-методичні погляди, майстерність , сміливість, винахідливість щодо оригінальної побудови навчального процесу, знання своєї дисципліни та знання своїх студентів.

Тому не існує єдиної найкращої  системи планування заняття. З однієї й тієї ж теми один викладач може розробити в різні роки для різних груп різні плани занять.

 Адреси досвіду:

 – http: // www.teachers.org.ua/publ.php   – тут ви знайдете підручник „Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання”, автори О.Пометун та Л. Пироженко. Підручник знайомить з новітніми підходами до організації навчання – інтерактивними технологіями, які допомагають зробити процес навчання цікавим, різноманітним, ефективним, демократичним. Адресований вчителям, студентам та викладачам ВНЗ

– http: // www.agronms.com.ua/НМЦ – збірник „Інтерактивні технології навчання”

– або просто замовте пошук: „інтерактивні технології”

Звернення до голів циклових комісій: прохання забезпечити розмноження даної інформації з метою детального ознайомлення з нею всіх викладачів.

лютий 2006

ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ

В СИСТЕМІ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

 Сучасні зміни в освіті, зокрема в її соціально-історичній сфері, зробили актуальним звернення педагогів до проблем застосування активних та інтерактивних методів навчання. Через чисельні публікації і систему додаткової освіти у свідомість людей поступово закладається думка, що саме інтерактивні технології навчання створюють необхідні умови як для становлення і розвитку компетенцій, так і для розвитку й виховання особистісно активних громадян із відповідною системою цінностей.

Сучасні зміни в суспільстві вимагають змін в освітній системі. Саме інтерактивні технології навчання, на відміну від активних методів, що будуються на односторонній комунікації, здатні на сучасному етапі внести якісні зміни і наповнити новим змістом навчально-виховний процес. Педагог як творець іде по висхідній:

1.Пасивна модель навчання –   студент виступає в ролі “об’єкта” навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника –джерелом правильних знань. До даної моделі навчання належать методи, за яких студенти лише слухають і дивляться.
2. Активна модель навчання – передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність. Студент виступає “суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з викладачем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від студента до викладача і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна модель навчання – якісно нова. Це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Що ж саме ми розуміємо під поняттям «інтерактивні технології»?

Слово “інтерактив” прийшло до нас з англійської від слова “interact”, де “inter” – взаємний і “act” – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.  Основою інтеракції є принцип багатосторонньої комунікації, де студенти і викладачі є рівноправними, рівнозначними суб’єктами освітнього процесу.

Термін „інтерактивна педагогіка” відносно новий: його до наукового обігу ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. У дослідженнях цього вченого визначена мета інтерактивного процесу — це зміна і поліпшення моделей поведінки його учасників. Аналізуючи власні реакції та реакції партнера, учасник змінює свою модель поведінки і свідомо засвоює її. Це дозволяє говорити про інтерактивні методи як процес інтерактивного виховання.

Інтерактивність у навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, навчання у режимі бесіди, діалогу, дії. Отже, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, в якому той, хто навчається, є учасником, тобто здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо. Він не виступає лише слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власне створюючи це явище.

У багатьох працях останніх років, де розглядається інтерактивна модель навчання, визначені його основні ознаки:

– це навчання, побудоване на взаємодії студента з навчальним оточенням, середовищем, що слугує простором для застосування засвоюваного досвіду;

– таке навчання змінює взаємодію педагога і студентів : активність викладача поступається місцем активності студентів, а завдання викладача полягає у створенні умов для їх ініціативи. Педагог відмовляється і від ролі „фільтра”, який пропускає через себе навчальну інформацію. Він виконує функції помічника в роботі, консультанта, організатора, стає одним із джерел інформації;

– це навчання через досвід, яке повинне містити переживання учасниками конкретного досвіду, його осмислення, рефлексію, застосування на практиці.

Інтерактивні   заняття   організовують   для   тих,   хто навчається самостійно розв’язувати складні проблеми, відмовляючись від звичної ролі спостерігача і споживача у навчальному процесі;

Інтеракція виключає домінування будь-якого учасника навчання, будь-якої думки, точки зору над іншими. У процесі діалогового навчання студенти вчаться критично мислити, розв’язувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважуючи альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусії, спілкуватись з іншими людьми.

Інтерактивними можна вважати технології навчання, які здійснюються шляхом активної взаємодії студентів у процесі навчання. Вони дозволяють у ході заняття спільною справою отримати нові знання і організувати корпоративну діяльність, починаючи від окремої взаємодії двох-трьох осіб поміж собою й до широкої співпраці багатьох. В інтерактивному навчанні студенти навчають один одного, їх відмінністю є діалоговий, скоріше навіть полілоговий характер.

На відміну від активних методів навчання, які будуються на односторонній комунікації (її організовує й постійно стимулює викладач), інтерактивні методи принципово змінюють схему комунікації в навчальному процесі. Інтерактивні методи орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів і потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної комунікації, в якій учасники процесу взаємодії більш мобільні, відкриті й активні.

Основою інтеракції є принцип багатосторонньої комунікації, яка характеризується відсутністю полярності та мінімальною сконцентрованістю на точці зору викладача. Організації процесу багатосторонньої комунікації сприяє використання відповідних технологій навчання.

Сутність інтерактивного навчання полягає у тому, що це – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), в якому викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб’єктами освітнього процесу та розуміють, що саме вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає:

–          моделювання життєвих ситуацій,

–          використання рольових ігор,

–          спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.

Воно ефективно сприяє формуванню навичок і умінь, виробленню цінностей,          створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогу стати справжнім лідером студентського колективу.

Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо засвідчує, що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють :

–  аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;

–  навчитись  формулювати  власну думку,  правильно  її виражати,

–  доводити    власну    точку    зору,    аргументувати    й дискутувати;

–  навчитися      слухати      іншу      людину,      поважати альтернативну думку;

– моделювати    різні    соціальні    ситуації,    збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації і переживати їх;

–  вчитись   будувати   конструктивні  відносини  в  групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;

–  спільно знаходити шляхи розв’язання проблеми;

–  розвивати  навички  проектної діяльності,  самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає, і тих, хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, сприяє оздоровленню   психологічного   клімату  на  занятті,   створює доброзичливу атмосферу.

Завдання, визначені Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті, орієнтують на запровадження таких методів навчання, які розвивають “уміння самостійно вчитися, критично мислити, здатність до самопізнання і самореалізації особистості у різних видах творчої діяльності”. Саме такими є інтерактивні методи навчання, які викликають інтерес до пізнавального процесу, розвивають творчий потенціал особистості, розумову та емоційну сфери.

Мета інтерактивного навчання – створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчує свою успішність при вивченні дисципліни, тобто інтелектуальну спроможність. Інтерактивне навчання – це постійна активна взаємодія всіх студентів, співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), коли викладач і студент рівноправні, домінування одного учасника навчального процесу над іншими неможливе. Студенти вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, вирішувати.

Серед рекомендованих інтерактивних методик  найбільшою увагою користуються: кейс-метод, метод проектів, розумова атака, ринг, тренінг, КВК, проблемний стіл, дискусія, творчий діалог та ін.

Коротко охарактеризую кейс-метод та метод проектів. Прошу звернути увагу на запропонований роздатковий матеріал з цих питань, який дозволить викладачам швидше освоїти названі технології. Тут же знайдете адреси сайтів …NET, на яких розміщена базова інформація про інтерактивні технології.

Такий вид роботи, як кейс-метод (від англ. саsе studу – вивчення ситуації), відомий у вітчизняній освіті як метод ситуативного навчання на конкретних прикладах), є надзвичайно ефективним.

Найбільш широко кейс-метод застосовується під час вивчення економіки та бізнес-наук. Використання кейс-методу також здобуло широке поширення у педагогіці, медицині, юриспруденції, математиці, культурології та політології.

Батьківщиною кейс-методу є США. Використання цього методу в навчальній системі США розпочалось ще на початку XX століття в галузі права та медицини. Однак провідна роль у поширенні цього методу належить Гарвардській школі бізнесу. На початку 20-х рр. минулого століття декан Гарвардської школи управління бізнесом у Бостоні Дін Донхем переконав своїх колег-викладачів використовувати цей метод на заняттях. 1921 року у Гарвардській школі бізнесу було видано перший збірник кейсів. “Новий” метод мав неабиякий успіх і поступово перетворився на основний метод навчання на факультеті. Навчання відбувалося за схемою, коли учні-практики пропонували конкретну ситуацію (проблему), а потім робили аналіз проблеми та надавали відповідні рекомендації.

Кейс-метод або метод ситуаційних вправ є інтерактивним методом навчання, який дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяльності спеціалістів. Він сприяє розвитку винахідливості, вмінню вирішувати проблеми, розвиває здібності проводити аналіз і діагностику проблем, спілкуватися іноземною мовою.

Гарвардська школа бізнесу подає таке визначення кейс-методу: “Метод навчання, за яким студенти та викладачі беруть участь у безпосередньому обговоренні ділових ситуацій та задач. Ці кейси, зазвичай, підготовлені в письмовій формі та сформульовані, виходячи з досвіду реальних людей, що працюють у сфері підприємництва, читаються, вивчаються та обговорюються студентами. Вони є основою для проведення бесіди, дискусії в групі під керівництвом викладача. Тому кейс-метод є одночасно і особливим видом навчального матеріалу, і особливим способом використання цього матеріалу в навчальному процесі.”

Кейс – це події, які реально відбулися в певній сфері діяльності і які автор описав для того, щоб спровокувати дискусію в навчальній аудиторії, підштовхнути студентів до обговорення та аналізу ситуації, до прийняття рішень.

Таким чином, ситуаційна вправа або кейс – це опис конкретної ситуації, який використовують як педагогічний інструмент, що допомагає студентам:

• глибше зрозуміти тему, розвинути уявлення;

•  отримати грунт для перевірки теорії, дослідження ідей, виявлення закономірностей, взаємозв’язків, формулювання гіпотез;

•  пробудити    інтерес,    підігріти    цікавість,    заохотити мислення та дискусію;

• отримати додаткову інформацію, поглибити знання;

• переконатися у поглядах;

• розвинути   і   застосувати   аналітичне   і   стратегічне мислення,                                                                       вміння вирішувати проблеми і робити раціональні висновки;

• розвинути комунікаційні навички,

•  поєднати    теоретичні    знання    з    реаліями    життя, перетворити абстрактні знання у цінності і вміння студента.

Етапи роботи над кейсом, його елементи, типи кейсів та правила їх створення подані на с.1-2 роздаткового матеріалу.

Студент, який готується до обговорення кейсу в аудиторії, має вивчити факти, зробити висновки з даних фактів, оцінити альтернативи дій в даній ситуації і зробити вибір на користь того чи іншого плану дій. Більш того, студент має бути готовим представити свої думки під час обговорення в аудиторії, відстояти свої погляди і, в разі необхідності, переглянути початкове рішення. Студент має усвідомлювати, що користь від кейсу він може отримати лише в тому випадку, якщо він буде брати активну участь у дискусії.

Звичайно, кейс-метод не принесе користі, якщо його відірвати від решти навчального процесу. Він має застосовуватися нарівні з іншими методами викладання. Питання, яке закономірно постає перед викладачем, коли рішення про використання кейс-методу на заняттях вже прийнято, це питання про те, чи існує об’єктивний критичний мінімум (або максимум) кейсів, який забезпечить цілісність курсу та досягнення поставлених учбових цілей. Важко дати універсальну пораду в цьому питанні, адже все залежить не тільки та не стільки від нашого бажання, але й від інтелектуального та освітнього рівня аудиторії, з якою ми працюємо, від її готовності працювати по-новому. Одна закономірність вже чітко простежується: чим вищий рівень освітньої програми, тим легше та ефективніше працювати з кейсами. Під час використання кейс-методу навчання необхідно дотримуватися певних правил складання кейса, брати до уваги особливості роботи з кейсом у різних вікових групах, дотримуватися організаційних правил роботи над кейсом у групі і, крім того, слід правильно визначити роль викладача, оскільки під час використання кейс-методу роль викладача суттєво відрізняється від традиційної.

Методичною метою застосування кейс-методу може бути й ілюстрація до теорії, і чисто практична ситуація, і їхнє поєднання. Однак у будь-якому випадку мета має бути вагомою, щоб робота з кейсом зацікавила студентів. Цьому сприятиме напруженість ситуації, описаної в кейсі, конфлікт, навіть, драматичність, що вимагають прийняття швидких рішень.

Під час розв’язання кейса студент не тільки використовує отримані знання, але й виявляє свої особисті якості, зокрема уміння працювати в групі, а також демонструє рівень бачення ситуації та рівень володіння інформацією. Причому активність роботи кожного, хто навчається за цією методикою, залежить від багатьох факторів, основними з яких є кількісний і якісний склад учасників, організаційна структура підгрупи, її розміщення, загальна організація роботи з кейсом, організація обговорення результатів, підведення підсумків.

Кейс-метод сьогодні має активне застосовування в Україні, оскільки відповідає потребам часу і несе в собі великі можливості.

Взагалі українська освіта з кожним роком стає відкритішою. Усе більше розширюються прямі зв’язки між українськими та закордонними освітніми школами, все частіше впроваджуються в Україні інноваційні методи, нові освітні проекти. Завдяки цьому українська освіта швидко збагачується новим досвідом, підходами, освітніми технологіями та методами, які підвищують “конвертованість” у світі українських дипломів і атестатів, а як результат —поліпшується якість навчання, знання нашої молоді стають конкурентноздатними.

Одним із таких методів, що суттєво збагачує навчальний процес сучасної вищої школи, є метод навчальних проектів, використання якого змінює традиційний підхід до навчання. Сутність проектного методу, основні вимоги до його підготовки та використання, іншу інформацію див. на с.3-4 роздаткового матеріалу.

Важливою рисою проектного підходу є гуманізм, увага та повага до студента, спрямування зусиль не лише на навчання, а й на всебічний розвиток особистості.

Слово “проект” у європейських мовах запозичене з латини й означає “викинутий вперед”, “той, що висувається”, “той, хто “кидається в очі”. Потім це слово починають розуміти як ідею, за якою суб’єкт може і має право розпоряджатися власними думками. Сьогодні цей термін часто застосовується в менеджменті й означає у широкому розумінні будь-яку діяльність, спрямовану на визначення комплексу окремих кроків. Це розуміння для дещо відрізняється від того, що склалося в життєвому розумінні, де проект – задум певного нового об’єкту (машини, будівлі, механізми тощо), матеріалізований у кресленнях, схемах чи іншій документації.

Метод проектів – не нове явище в педагогіці. Він виник на початку XX століття в американській школі, застосовувався й у вітчизняній дидактиці (зокрема в 20-30 роках). В останній час цьому методу приділяється значна увага в багатьох країнах світу. Спочатку його називали методом проблем, і пов’язувався він з ідеями гуманістичного напряму у філософії та освіті, розробленими американським філософом і педагогом Дж. Дьюї та його учнем В. X. Кідпатриком.  Дж. Дьюї пропонував будувати навчання на активній основі, за допомогою цілеспрямованої діяльності учня, пов’язуючи з його особистісною зацікавленістю саме в цьому знанні.

Робота за методом проектів передбачає постановку певної проблеми і наступне її розкриття, розв’язання, з обов’язковою наявністю ідеї та гіпотези розв’язування проблеми, чітким плануванням дій, розподілом (якщо розглядається групова робота) ролей, тобто наявністю завдань для кожного учасника за умов тісної взаємодії, відповідальності учасників проекту за свою частину роботи, регулярного обговорення проміжних кроків та результатів.

Метод проектів є ефективним в тому випадку, коли в навчальному процесі поставлено певне дослідницьке, творче завдання, для розв’язування якого потрібні інтегровані знання з різних галузей, а також застосування дослідницьких методик (наприклад, дослідження демографічних чи економічних проблем у різних регіонах світу, створення серії репортажів з різних регіонів за однією з проблем, які б розкривали певну тему, зокрема, впливу кислотних дощів на оточуюче середовище чи розміщення різноманітних галузей промисловості в різних регіонах тощо). Проектна форма педагогічної діяльності ефективна лише в контексті загальної концепції навчання й виховання. Вона передбачає відхід від авторитарних і репродуктивних методів навчання, вимагає обміркованого й обґрунтованого поєднання з різними методами, формами і засобами навчання.

В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних, творчих навичок та умінь, що потребують самостійного конструювання знань та орієнтації в інформаційному просторі. Оскільки за визначенням проект є сукупністю певних дій, документів, задумів щодо створення реальних або теоретичних об’єктів, він завжди передбачає творчу діяльність.

Основними вимогами для використання методу проектів є такі:

-наявність значущої у дослідницькому або творчому плані проблеми або задачі, що вимагає для свого розв’язання інтегрованих знань, дослідницького пошуку;

-практична, теоретична, пізнавальна значимість очікуваних   результатів;   самостійна   (індивідуальна,   парна, групова) діяльність;

–  визначення кінцевої мети спільних або індивідуальних проектів;

–  визначення базових знань з різноманітних галузей, які необхідні для опрацювання проекту;.

– структурування змістовної частини проекту (з вказівкою поетапних результатів);

–    використання    дослідницьких    методів    (визначення проблеми та завдань, що  випливають з неї, дослідження; висування гіпотез, рішення, обговорення методів     дослідження; оформлення кінцевих результатів;

–     аналіз    отриманих    даних;    підведення    підсумків, коригування, висновки).

 

Найбільш характерні форми роботи для навчальних проектів

• ■  групове обговорення, “мозкова атака”, “круглий стіл”;
• ■  самостійна робота студентів;
• ■  консультації з керівником проекту;
• ■  консультації з експертами;                „
• ■  екскурсії;
• ■  лабораторна робота;
• ■  практична робота;
• ■  творчий звіт, «захист» проекту.

Використання проектного методу розвиває:

–  дослідницький дух студентів;

–  вміння самостійно здобувати знання;

–  вміння    аналізувати    та    синтезувати    накопичений матеріал;

–  вміння самостійно і критично мислити та висловлювати власну думку;

– творчий підхід до завдання;

–  ініціативність та наполегливість;

– толерантність та вміння працювати в команді.

Тематика проектів має відношення до теоретичного блоку навчальних програм для студентів спеціальностей “Економіка підприємства”, „Фінанси” та “Бухгалтерський облік” й є метою поглиблення знань студентів у даній царині.

Найчастіше теми проектів стосуються конкретного практичного питання, що є актуальним для реального життя.

Разом з тим, залучаються знання студентів не лише з однієї дисципліни, але й з різних галузей, стимулюється систематичне творче мислення, розвиток навиків дослідницької роботи.

виступ на педраді , 2006р.