Засоби, методи та прийоми сугестопедії
Першопочатком у підготовці до будь-якого заняття для педагога є зміст освіти. Лише остаточно визначивши його, можна переходити до підбору необхідних методів, прийомів та засобів навчальної діяльності, визначення форми проведення заняття.
Але в той час, коли традиційна система навчання прагне засвоювати навчальний матеріал на творчому рівні, на жаль, не завжди спираючись на належний репродуктивний рівень його засвоєння, то сугестопедія особливу увагу звертає на значне розширення обсягів його засвоєння на репродуктивному рівні.
Цілі, завдання, принципи та зміст сугестопедичного навчання реалізується лише за умови використання відповідних психологічних, дидактичних та артистичних засобів.
Психологічні засоби, як уже згадувалося, вимагають серйозної підготовки педагогів. Вони повинні володіти мистецтвом пов’язувати периферійні перцепції й емоційний стимул у цілісну психологічну оркестрацію. Мистецтво двоплановості — справа талановитих педагогів.
Стосовно останнього І.А.Зязюн пише: „У талановитих педагогів щаслива рівновага розуму і почуттів. Їхнє внутрішнє життя яскраве, тонке, інтенсивне. Вони без особливих зусиль координують слово і дію, інформацію і почуття, міру уваги аудиторії. Органічна природа педагога проявляється в єдності здобутих усвідомлених і неусвідомлених начал. Підсвідомість і пов’язана з нею інтуїція — це великий дар, який допомагає творчим педагогічним пошукам, оскільки вона поєднується зрізними здібностями, особливо розумовими, естетичними”.
Тут важливо все: і погляд очей, і положення рук, і жест. Як бачимо, це не є чимось новим для традиційної системи навчання. однак остання не зорієнтовує педагога на цілеспрямоване використання парасвідомих процесів, які безпосередньо стосуються двоплановості поведінки.
Дидактичні засоби сугестопедії передбачають уже згадувану глобалізацію навчального матеріалу на основі основних закономірностей певного навчального предмета. Відмінним у порівнянні з традиційною системою навчання тут є те, що остання передбачає вивчення кожного елементу ізольовано від змістової цілісності, автоматизацію запам’ятовування здійснює посередництвом часто нецікавих стомлюючих вправ і лише перед завершенням вивчення теми намагається з’єднати всі елементи в одне ціле. В сугестопедичній системі усе навпаки. Глобалізація навчального матеріалу допомагає студентам на початку вивчення теми узагальнювати, бачити головне, суттєве, спільне, не розпорошуючись у подробицях. А на наступних заняттях вивчення глобальної теми головну увагу звернути на ці подробиці, розташовуючи вже відоме, головне як другорядне.
Така організація навчального матеріалу в поєднанні з естетизацією не лише породжує явища так званої неаддитивності, тобто появи нових властивостей, які вже не зводяться до властивостей складових, а й виховує у людей цілісний погляд на світ.
Артистичні засоби, або засоби мистецтва, вводять у навчальний процес особливий тип звільняючого і стимулюючого дидактизованого мистецтва, яке не є ілюстрацією навчального змісту, а „спаяне” з ним.
Досить часто при вивченні нової глобальної теми в умовах сучасного технічного оснащення використовуються відеодемонстрації, мультимедійний супровід з включенням фрагментів роботи підприємств, засідань, сесій, музичних спектаклів, опер, балетів, у фабулу яких у найбільш напружені емоційні моменти введені основні закономірності, алгоритми теми. Використовується також хореографія, живопис, декоративне і прикладне мистецтво, фотографія, кіно, фонова музика.
Зрештою, це не є чимось новим і для традиційної системи навчання. Однак використання в ній мистецьких засобів має не стільки фрагментарний, скільки залишковий характер. Це пояснюється тим, що вони слугують в основному ілюстрацією навчального змісту і не є одним з обов’язкових компонентів, які породжували б відоме в сугестопедії явище неаддитивності. Але використання засобів сугестопединчого мистецтва в масовій вищій школі України, навіть в умовах КМСОНП, на наш погляд, проблематичне.
На базі сугестопедичного методу Г.К.Лозанова наприкінці минулого століття в колишньому СРСР було розроблено чимало сугестопедичних методів і кожен з них зробив свій внесок у збагачення сугестопедичного напряму в сугестопедагогіці [49].
Метод Л.Ш.Гегечкорі розроблений в Тбіліському державному університеті на базі принципу системного підходу. Цей метод як система має такі підсистеми:
• первинний виклад навчального матеріалу;
• розробки його;
• фіксації отриманої інформації.
Кожна з цих підсистем є ієрархією певних прийомів і процедур. Порівняно з існуючими тоді методами, розробленими на сугестопедичній основі, нове, що було внесено, зводилося до таких моментів:
• досеансовий виклад інформаційного матеріалу;
• соціометричне тестування з огляду на психологічну сумісність мікрогрупи для участі, заснованій на принципах рольової гри;
• варіантні та імпровізовані етюди;
• задачі на розвиток мислення в іграх;
• проблемні ситуації в іграх;
• субсенсорне підкріплення;
• підсилення сугестії засобами мистецтва (світломузика, фонова музика, ефект присутності);
• аудіювання;
• мультимедійний відеокурс.
Головною принциповою відмінністю цього методу від йому подібних є так званий міжцикловий етап, який покликаний реалізувати принцип оптимального співвідношення свідомого та інтуїтивно засвоєного у процесі навчання.
Метод І.Ю.Шехтера, або емоційно-смисловий метод прискореного вивчення іноземних мов виходить з тих позицій, що установка на так звану комунікативність і ситуативність у процесі засвоєння усного мовлення не призводить до справжньої мовленнєвої діяльності. Необхідною умовою актуалізації мовленнєвого висловлювання є діяльність особистості, боротьба мотивів, які виникають у його процесі, зміна структури діяльності шляхом зміни її мотивів.
Метод І.Ю.Шехтера поєднує із сугестопедичним методом Г.К.Лозанова те, що, на відміну від традиційних методів вивчення іноземних мов, згідно з якими опорою вивчення виступає засвоєння готових знань про мову, що пропонуються студентам для запам’ятовування у вигляді правил чи схем, різноманітних моделей чи схем, зразків текстів тощо. Як один так і другий метод залучають студентів у безпосередній акт спілкування між собою для розв’язання життєвих завдань [122].
Метод Г.О.Китайгородської, або метод активізації можливостей особистості та колективу пов’язаний з концепціями вітчизняної психологічної школи (теорія особистості та колективу А.В.Петровського), положеннями стосовно мовленнєвої діяльності, виробленими псилінгвістикою (А.А.Леонтьєв), а також з використанням сфери підсвідомого в навчанні (Г.К.Лозанов).
Вивчення нового навчального матеріалу передбачає чотири його виклади, які в основному запозичені із сугестопедичного методу Г.К.Лозанова, але проводиться по-іншому.
Перший виклад, або так звана дешифровка (40-50 хв.), вводить у нову тему, ознайомлює слухачів зі сферою ситуації, а не мовного (або іншого) матеріалу. Супроводжується відповідними тестами, мімікою, перекладом на рідну мову.
Другий виклад (40-50хв.) має за мету забезпечення мимовільного запам’ятовування нового навчального матеріалу. Відбувається хорове промовляння за викладачем та програвання всього тексту. Фрази вимовляються з різноманітним емоційним забарвленням (радість, здивування, сумнів, жаль тощо), у різному ритмі і темпі. Деякі фрази ритмічно простукуються, проспівуються, а окремими викладачами навіть протанцьовуються.
Третій виклад називається активним сеансом. Мета його — закріплення нового навчального матеріалу шляхом його впізнання. Викладач читає текст у відомій інтонаційній колисці. Після фрази на рідній мові витримується до 2 секунд пауза, щоб упродовж неї студенти встигли пригадати відповідний іноземний еквівалент.
Четвертий виклад відбувається у формі музичного сеансу тривалістю близько 10 хвилин. Перед початком сеансу студентам дається установка на слухання музики і текстової частини заняття. Викладач виразно читає текст на тлі реклаксуючої класичної музики. Переклад відсутній. Формується цілісна уява про текст, почуття впевненості в успішному його засвоєнні, враження легкості та відпочинку.
Отже, розглянувши основні модифікації сугестопедичного методу Г.К.Лозанова, слід відзначити його відносну універсальність [122].