Category Archives: емоційне налаштування

емоційне налаштування студентів

З педагогічного досвіду
ЕМОЦІЙНЕ НАЛАШТУВАННЯ НА УРОК — ЗАПОРУКА УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Ліна КОВАЛЕНКО, учитель НВК «СЗШ І—ІІІ ст.-гімназії № 6» м. Вінниці
Напевно, ніхто не заперечуватиме, що ставлення та сприйняття впливає на навчання. Коли у нас позитивний настрій, потяг до навчання зростає, якщо ж негативний, то навчання не має успіху.
— Стали рівнесенько! Олександре, чому ти досі не підготувався до уроку? Олено! Припини розмови! Нарешті! Доброго дня, діти! Сідайте. Розгорніть, будь ласка, зошити, запишіть тему уроку.
На жаль, саме так розпочинається більшість уроків. Ми все життя поспішаємо, адже необхідно виконати програму і так хочеться кожному вчителеві, не витрачаючи даремно і хвилини, подати на уроці якомога більше матеріалу. Але при цьому ми забуваємо, що на навчання впливають два основні чинники: стан і стратегія. Третім, звичайно ж, є сам зміст навчання.
Стан — це правильний настрій, що налаштовує на навчання. Проте традиційні шкільні системи часто ігнорують роль стану. А даремно, бо він найвагомі¬ший. Учень повинен «розкритися» ще до того, як почне вчитися. Адже тільки «розкрившись» емоційно, він зможе досягти стану максимальної кмітливості.
Вплив учителя на психологічний клімат у класі дуже великий. Щоб учні почували себе комфортно та безпеч¬но, можна застосувати багато способів:
• хвалити учнів за важливі досягнення в школі та поза її межами;
• вибрати час на початку навчального року для того, щоб учні зробили цікавий тест;
• на батьківських зборах поділитися історіями, яки¬ми б пишалися батьки і діти;
• реагувати спокійно на неправильні або недостат¬ньо повні відповіді (це дуже важливо, бо впливає на формування почуття захищеності в учнів);
• підкреслювати насамперед те, що було правильно;
• повторювати запитання, перефразовувати їх, що може допомогти учням краще зрозуміти їх суть;
• визнавати індивідуальні можливості учнів (усі діти дуже різні, вони прийшли до школи з різним досвідом, інтересами, знаннями, можливостями та сприйняттям світу);
• поважати думки учнів;
• стимулювати повагу та взаємодопомогу учнів;
• користуватись активним слуханням: установлю¬вати зоровий контакт із кожним учнем на уроці, на¬вмисно підходити до кожного, називати ім’я того, до кого звертаєшся, уважно й до кінця вислуховувати дум¬ку учня, посміхатися тощо.
Сила сугестії (поради, навіювання) має величез¬не значення під час навчання. Досягнення можливі лише тоді, коли ми віримо, що можемо це зробити; ми наражаємося на невдачі, якщо очікуємо їх.
СУГЕСТІЇ «Ланцюг довіри»
Для ефективнішої праці ми маємо більше довіряти один одному, бачити те, що є у нас спільного.
В учнях необхідно розвивати навички довіри. Ді¬тям пропонується відшукати й назвати щось спільне із сусідом, утворюючи своєрідний ланцюг.
«Коло компліментів»
Для розвитку комунікативних навичок можна ви¬користати «Коло компліментів».
Учні стають у коло і, взявшись за руки, по колу говорять один одному компліменти.
«Обміняймося компліментами»
Учні записують у зошит сусіда по парті комплі¬мент.
«Коло успіху»
Для створення позитивного настрою учні продо¬вжують речення: «Яуспішний, тому що…»
«Від щирого серця»
Учні, передаючи іграшку у вигляді серця, бажають один одному всього найкращого від щирого серця.
«Хвастощі»
Кожен має похвалитися перед класом своєю якіс¬тю, умінням.
«Криголам»
Учні тримають у руках серветки. Учитель дає ін¬струкції:
1. Складіть серветку вдвоє, відірвіть правий ниж¬ній кут.
2. Знову складіть серветку вдвоє, відірвіть лівий нижній кут (і так доти, доки можна рвати папір).
3. Розгорніть папір.
— Чому серветки різні?
— Чи є у когось правильна чи неправильна сер¬ветка?
Отже, всі мають рівні права для самореалізації.
«Зіпсований телефон»
Учитель тихенько передає побажання учневі, той переказує далі й останній записує побажання на дошці.
«Підтримка»
Учні пишуть сусіду по парті на листочках-сердечках слова підтримки: «Ти все одно молодець, тому що…».

«Долонька»
Учні обводять на аркушах паперу долоні. На кож¬ному пальці пишуть побажання.
«Земна куля»
Учні, передаючи один одному глобус, висловлю¬ють побажання землянам, використовуючи, напри¬клад, однорідні члени речення.
ТЕСТИ «Різнокольорова самооцінка»
Як стверджують психологи, вибір певного кольо¬ру символізує те, які ми є і якими хочемо бути. Про¬нумеруйте кольори, написавши цифри від 1 до 8 на¬впроти кольорових прямокутників. Таким чином, одиницю отримує той колір, який вам подобається найбільше, 2 — той, що подобається менш і т. д. Оби¬райте просто колір, не співставляючи, наприклад, з улюбленим одягом.
черв. жовт. зел. син. ф іол. корич. чорн. сірий

Червоний колір обирають люди енергійні, які лю¬блять бути у центрі уваги і будь-яких подій. Вони часто беруть на свої плечі непосильний тягар.
Жовтому надають перевагу оптимісти, ті, хто лю¬бить життєві зміни та обирає для себе девіз: «Все, що не відбувається, — на краще!»
Зелений колір вказує на амбітність. Його обира¬ють люди, яким важливо досягти високих результа¬тів. Ці досягнення обов’язково повинні оцінити інші. Ті, хто обрав зелений колір, важко сприймають кри¬тику, болісно переживають власні невдачі.
Синьому надають перевагу люди врівноважені, які цінують глибокі стосунки. У них небагато друзів, але це дійсно близькі люди. Якщо ви обрали синій колір, можливо, ви не задоволені своїми вольовими якос¬тями.
Фіолетовий подобається людям із завищеною са¬мооцінкою. Вони, зазвичай, задоволені собою, лег¬ко переживають невдачі, адже свято вірять у їх ви¬падковість.
Коричневий указує на замкненість. Ті, хто обрав цей колір, вірогідно, важко знаходять спільну мову з оточенням. При цьому це самодостатні особистос¬ті, які легко переносять самотність і не піддаються впливові інших людей.
Чорний символізує негативізм. Його обирають люди, які не бажають змінюватися. їх принцип: «Я такий, який є!»
Сірий інтерпретується як відсутність кольору. Це нейтральний, пасивний колір. Той, хто його обирає, намагається триматися осторонь. Недаремно існує вислів «сіра мишка».
«Метелики»
Метелик — символ душі. У Давній Греції Пси-хея, богиня, яка була втіленням душі, зображувалася у вигляді метелика або дівчини з крильцями метели¬ка. Слово психе перекладається і як «душа», і як «по¬дих», і як «метелик». Метелики допоможуть визначи¬ти провідну рису вашого характеру.
(Учням пропонуються на вибір малюнки з різноко¬льоровими метеликами — синім, зеленим, червоним, жовтим. Кожен обирає малюнок метелика, який йому найбільше імпонує.)
• Для ацтеків метелик був символом бога Тлалока. Тлалок — бог води. Ацтеки вважали, що тільки сині метелики мали доступ до небесних володінь і могли сповіщати Тлалока про необхідність життєдайних до¬щів на землі.
У тих, хто вибрав метелика синього кольору, про¬відна риса характеру — життєлюбство.
• У Японії метелик — символ щастя. У кожній японській оселі має бути зображення метелика. Коли до помешкання залітає метелик, його мешканці стра¬шенно радіють. Адже це означає, що родині невдо¬взі пощастить.
Ті, кому сподобався метелик зеленого кольору, умі¬ють відчувати себе щасливими.
• Північноамериканські індіанці черокі вірили, що метелики — це духи вогню, які народжуються в полум’ї і йдуть у полум’я.
Якщо ваш вибір — червоний метелик, ви — екс¬пресивна натура.
• У Китаї одним із найулюбленіших танців є «Та¬нець метеликів». Китайці вірять, що саме метелики приносять людям гарні сни.
Якщо вам сподобався жовтий метелик, мрійли¬вість — провідна риса вашого характеру.
«Перлина»
Перлина — це символ істини, до якої можна ді¬йти лише докладаючи зусиль, тому що вона прихова¬на, як перлина всередині мушлі.
Кожен колір перлини, згідно зі старовинними легендами, символізує певне бажання та допомагає його виконати. Оберіть ту перлину, яка вам найбіль¬ше подобається.
(Учням пропонуються на вибір малюнки з різноко¬льоровими перлинами — білою, кремовою, персиковою, кольору лаванди, золотою. Кожен обирає малюнок, який найбільше подобається.)
Біла перлина дарує благополуччя, кремова — успіх, персикова віщує здоров’я, кольору лаванди обіцяє ко-хання, золота перлина пророкує талант.
«Знак Зодіаку»
Із стихій Землі, Води, Повітря і Вогню створено Всесвіт. Кожний знак Зодіаку має свій знак стихії, що здійснює вплив на життєву енергію, темперамент, характер, емоції людини.
Вогонь. Це творча сила, що перетворює матерію в енергію, щоб дати початок новому циклу. Люди, на¬роджені під цим знаком, енергійні, активні. Вогнен¬ними знаками є Овен, Лев та Стрілець.
Земля. Це своєрідна майстерня творіння. Люди, що знаходяться під впливом цієї стихії, володіють продуктивною силою, яка так необхідна для створен¬ня нового. Вони практичні, турботливі (Діва, Тілець, Козеріг).
Повітря. Цей знак має відношення до розумової діяльності. Близнюки, Терези, Водолій — повітряні знаки. Вони вміють втілювати ідеї у життя, поважа¬ють думки інших людей.
Вода. Цей знак є виразником емоцій і почуттів. Народжені під знаком Води — сильні особистості, що гідно долають будь-які перешкоди (Рак, Скорпіон,
Риби).

«Біологічний годинник»
Усі люди діляться на «жайворонків», «сов» та «го¬лубів». Для кожного із цих типів існує свій ритм життя.
«Жайворонки» — люди ранкового типу. Вони рано прокидаються. Енергійні та працездатні саме вранці та вдень. Увечері вони втомлені.
«Сови» — люди вечірнього типу. Пік бадьорості починається ввечері і триває до глибокої ночі.
«Голуби» — люди, які легко пристосовуються до будь-якого ритму дня й однаково активні і вранці, і ввечері.
(Учні пишуть один одному побажання.)

МЕТАФОРИ
Учитель розпочинає урок із притчі, легенди, роз¬повіді про власні спостереження тощо. Використову¬ючи притчі й метафори, учитель може керувати ува¬гою учнів, актуалізувати потрібний змістовий кон¬текст. Н. Пезешкіан виокремив такі функції притч та історій:
• функція дзеркала — за допомогою історій люди¬на може порівняти свої думки й переживання з тими, про які розповідається, і сприйняти те, що на цей мо¬мент відповідає власним психічним структурам;
• функція моделі — як відомо, історії — це моделі; отже, вони допомагають учитися за допомогою моде¬лі: дають можливість людині по-різному інтерпрету¬вати зміст історій, подій, викладених у ній, зіставля¬ти цей зміст із власною ситуацією;
• функція опосередкування — історія стає своєрід¬ним захисним буфером, що дає можливість учасникам висловити свої думки через власне розуміння історії;
• функція зберігання досвіду — легко запам’ято¬вуються й, оскільки пов’язані з досвідом, допомага¬ють зберігати його;
• функція носія традицій — історії та притчі спря¬мовують думки за межі індивідуального життєвого обрію й передають далі естафету думок, міркувань, асоціацій;
• історія як помічник у поверненні на більш ранні етапи індивідуального розвитку — використання притч допомагає зняти напруженість у класі, атмосфера стає теплішою; також історії звернені до інтуїції та фантазії.
ПРИТЧІ
Тут усе роблять ґрунтовно
Коли сільський суддя хворів, його обов’язки ви¬конував Ходжа Насреддін. Одного разу до суду вбіг чужоземець і закричав: «На мене напали й пограбу¬вали! Хтось біля самого села викрав мій одяг і чобо¬ти! Злодій десь тут, у селі!»
Насреддін подивився на чоловіка і сказав: «Я бачу, злодій не вкрав твою нижню сорочку, чи не так?» Чу¬жоземець відповів збентежено: «Ні, не вкрав». Ходжа подумав хвилину, потім сказав: «У такому випадку злодій не з нашого села, тут усе роблять ґрунтовно».
Сьогодні на уроці ми ґрунтовно вивчимо право¬пис складних слів.
Пустеля плаче
У Північній Африці один європеєць побачив, що якийсь бедуїн лягав на землю, прикладав вухо додо¬лу і щось слухав.
Здивований європеєць запитав його:
— Що ти робиш? Бедуїн підвівся і відповів:
— Слухаю, як пустеля плаче. Плаче, тому що хотіла би бути садом, парком…
Брехня
Завершуючи богослужіння, священик оголосив, що наступної неділі буде говорити з прихожанами на тему брехні. А щоб проповідь було легше зрозуміти, варто перед цим прочитати вдома сімнадцяту главу Євангелія від Марка.
Наступної неділі панотець перед початком пропо¬віді звернувся до парафіян:
— Прошу тих із вас, хто прочитав сімнадцяту гла¬ву, підняти руку.
Майже всі присутні підняли руки.
— От саме з вами я й хочу поговорити про брех¬ню, — сказав священик. — У Марка немає сімнадця¬тої глави.
Могло бути й гірше
Прийшов до мудреця чоловік зі скаргою: вдома жити неможливо, тому що дуже тісно й усі один од¬ному заважають. Мудрець порадив завести в будинку козу. Чоловік здивувався пораді мудреця, але послу¬хався. Через деякий час він знову прийшов за пора¬дою та зі сльозами на очах скаржився, що жити ста¬ло ще гірше. Мудрець порадив продати козу. Наступ¬ного разу чоловік прийшов щасливим, тому що після продажу тварини в будинку стало просторо.
Перевірено на практиці
Якось Насреддін прочитав в одній книзі, що якщо в людини вузький лоб, а довжина бороди більша двох кулаків, то ця людина — дурень. Він подивився в дзеркало й побачив, що лоб у нього дійсно малень¬кий. Потім узяв у кулак бороду й виявив, що вона значно довша, ніж треба.
— Недобре, якщо люди здогадаються, що я ду¬рень, — сказав він собі й вирішив укоротити бороду.
Але ножиць у нього не було. Тоді Ходжа просто сунув у вогонь кінець бороди. Вона спалахнула й об¬палила Насреддіну руки. Він відсмикнув їх, і полум’я спалило йому бороду, вуса та дуже обпалило облич¬чя. Коли він вилікувався від опіків, то на полях кни¬ги написав: «Перевірено на практиці».
Історія про ліхтар
Це сталося в ті часи, коли на вулицях міст не було освітлення. Якось уночі мер зіштовхнувся з городя¬нином. Тоді мер видав наказ, щоб ніхто не виходив уночі без ліхтаря. Наступної ночі мер знову зіштов¬хнувся із цим самим городянином.
— Ви не читали мого наказу? — запитав мер сердито.
— Читав, — відповів городянин. — От мій ліхтар.
— Але в ліхтарі у вас нічого немає.
— У наказі про це не згадувалося.
Уранці з’явився новий наказ, що зобов’язував у разі виходу вночі на вулицю вставляти в ліхтар свічку. Увечері мер знову налетів на того самого городянина.

— Де ліхтар? — закричав мер.
— Ось він.
— Але в ньому немає свічки!
— Ні, є. Ось вона.
— Але вона не запалена!
— У наказі нічого не сказано про те, що треба за¬палювати свічку.
І мерові довелося видати ще один наказ, який зобов’язував громадян запалювати свічки в ліхтарях, виходячи вночі на вулицю.
Тачка
Троє чоловіків, щосили напружуючись, везли важкі тачки з камінням. Перехожий поставив кожно¬му з них те саме запитання:
— Що ти робиш? Перший відповів:
— Везу цю кляту тачку. Другий відповів:
— Заробляю собі на хліб. Третій сказав:
— Будую місто.
Щастя
Одного разу троє братів побачили Щастя, яке си¬діло в ямі. Один із них підійшов до ями і попросив у Щастя грошей. Щастя обдарувало його грошима, і він пішов щасливий. Другий брат попросив жінку-красуню. Тут же отримав її і пішов разом із нею щас¬ливий. Третій брат нахилився над ямою.
— Що тобі потрібно? — спитало Щастя.
— А тобі що потрібно? — спитав брат.
— Витягни мене звідси, — попросило Щастя. Брат простягнув руку, витягнув Щастя з ями, по¬вернувся і пішов геть.
А Щастя пішло слідом за ним…
Дві крапельки олії
Один купець відправив свого сина до найбільшого мудреця світу, щоб довідатися від нього Секрет Щас¬тя. Сорок днів блукав хлопчина пустелею і нарешті вийшов до прекрасного замку, що височів на вершеч¬ку гори. Там жив Мудрець.
Він думав, що побачить там святого старця, але натомість, увійшовши до замку, наш герой мов по¬трапив у вируючий вулик: метушилися купці, по кут¬ках велися розмови, грав невеликий оркестр, а стіл був заставлений розкішними наїдками. Мудрець по¬стійно з кимось говорив, і минуло зо дві години, поки прийшла черга хлопця.
Мудрець уважно вислухав, за чим той прибув, але сказав, що зараз немає часу тлумачити йому Секрет Щастя. Хай він піде оглянути палац і вер¬неться через дві години.
— Зроби лише послугу, — попросив Мудрець, простягаючи хлопцеві ложечку з двома краплями олії. — Носи це із собою і гляди не розлий.
Хлопчина подався навмання численними залами палацу, не зводячи з ложечки очей, а через дві годи¬ни прийшов назад.
— Ну що, — запитав Мудрець, — ти бачив пер¬ські гобелени в моїй їдальні? А сад, який десять ро¬ків вирощував мій садівник? А розкішні пергаменти в моїй бібліотеці?
Розгублений юнак зізнався, що не бачив нічого, — він дбав тільки про те, щоб не розілляти олію, дові¬рену йому Мудрецем.
— Ще раз піди й оглянь дива мого світу, — зве¬лів Мудрець. — Не можна вірити людині, не знаючи дому, в якому вона живе.
Втішений юнак схопив ложечку й знову подався блукати палацом, не пропускаючи цього разу жодно¬го мистецького твору. Він побачив сад, навколишні гори, красу квітів і те, з яким смаком усе підібране в замку, а повернувшись, детально про все розповів.
— А де та олія, яку я тобі довірив? — запитав Му¬дрець.
Глянувши на ложечку, юнак побачив, що олії там не лишилося.
— Ну що ж, дам я тобі одну пораду, — прорік наймудріший з мудреців. — Секрет Щастя полягає в тому, щоб побачити всі дива світу, не забувши про дві крапельки олії.
Притча про блакитного коня
У давні часи один цар відправив гінця до царя су¬сідніх земель. Гонець запізнився й, поспішно вбігши до тронної зали, задихаючись від швидкої їзди, почав викладати доручення свого владики:
— Мій володар… звелів сказати вам, щоб ви дали йому… блакитного коня із чорним хвостом… а якщо ви не дасте такого коня, то…
— Не бажаю більше слухати! — перебив цар за¬хеканого гінця. — Передай своєму государеві, що в мене немає такого коня, а якби він був, то…
Тут він запнувся, а гонець, почувши ці слова від царя, який був другом його владики, злякався. Він вибіг з палацу, стрибнув на коня й помчав назад до¬повідати своєму володарю про зухвалу відповідь. Коли цар вислухав таке повідомлення, він страшенно розгнівався й оголосив сусідові війну.
Вона тривала довго, багато крові було пролито, багато земель спустошено — воєнні дії дорого обі¬йшлися обом сторонам.
Нарешті обидва царі, виснаживши скарбницю й війська, погодилися на перемир’я, щоб обговорити свої претензії один до одного.
Коли вони почали переговори, другий цар запи¬тав першого:
— Що ти хотів сказати своєю фразою: «Дай мені блакитного коня із чорним хвостом, а якщо не даси, то…»?

— Я хотів сказати: «…надішли мені коня іншої масті». От і все. А що ти хотів сказати своєю відповід¬дю: «Немає в мене такого коня, а якби він був, то…»?
— А я хотів відповісти: «…якби він був, то не¬одмінно послав би його в подарунок моєму добро¬му сусідові».
Навіщо?
Цар запросив гостей на свято, але не визначив час, коли воно відбудеться. Розсудливі готувалися до зустрічі завчасно, вважаючи, що в царських палатах до свята все готове. Обмежені тлумачили інакше: «Часу повно, встигнемо, бо царю й самому потрібні великі приготування».
І ось раптово пролунало царське слово. Розум¬ні з’явилися у святковому вбранні, дурні ж і приче¬пуритися не встигли. Зрадів цар першим, розгнівав¬ся на других. Мовив: «Поруч сидітимуть і візьмуть участь у церемонії ті, хто приготувався, неготові ж нехай стоять і дивляться».
Урок метелика
Якось у коконі з’явилася маленька щілина. Лю¬дина, яка випадково проходила повз, досить довго стояла і спостерігала, як через цю маленьку щілину намагається вилізти метелик. Пройшло багато часу, метелик начебто облишив свої зусилля, а щілина за¬лишалася все такою ж маленькою. Здавалося, мете¬лик зробив усе що міг, і сил у нього більше не за¬лишилося.
Тоді людина вирішила допомогти метелику і, взяв¬ши ножа, розрізала кокон. Метелик відразу вийшов із нього, але його тільце було слабким та немічним, а крила прозорими й ледь рухалися.
Людина продовжувала спостерігати, очікуючи, що ось-ось крила метелика розправляться й зміцніють, і він полетить. Але цього не сталося!
Решту життя метелик волочив по землі своє слаб¬ке тільце, свої згорнуті крила. Він так і не зміг літати.
А все через те, що людина, бажаючи йому до¬помогти, не розуміла того, що зусилля, які необхід¬но докласти для виходу через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові, щоб рідина з тіла перейшла в крила й щоб він зміг літати. Життя змушувало мете¬лика із зусиллями залишати оболонку, щоб надалі він міг рости й розвиватися.
Іноді саме зусилля необхідне нам у житті. Якби нам дозволено було жити, не зустрічаючись із труд¬нощами, ми були б обділеними. Ми не змогли б бути такими сильними, якими є зараз. Ми ніколи не змо¬гли б літати.
Я просив сил…
А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним.
Я просив мудрості…
А життя дало мені проблеми для вирішення. Я просив багатства…
А життя дало мені мозок і м’язи, щоб я міг пра¬цювати.
Я просив можливість літати…
А життя дало мені перешкоди, щоб я їх перебо¬рював.
Я просив любові…
А життя дало мені людей, яким я міг допомагати в їхніх проблемах. Я просив благ… А життя дало мені можливості. Я не отримав нічого з того, про що просив. Але я одержав усе, що мені було потрібно.
Гроші
За гроші можна купити ліжко, але не сон; їжу, але не апетит; ліки, але не здоров’я; будинок, але не до¬машній затишок; книжки, але не розум; прикраси, але не красу; розкіш, але не культуру; розваги, але не щастя; релігію, але не порятунок. (Поль Брегг.)
Справжній рай
Довгою кам’янистою виснажливою дорогою йшов чоловік із собакою. Вони довго йшли і дуже втоми¬лися. Раптом перед ними — оазис! Прекрасні ворота, за огорожею — музика, квіти, дзюркіт струмка, сло¬вом, відпочинок.
— Що це таке? — запитав мандрівник у вартового.
— Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш увійти і від¬почити по-справжньому.
— А є там вода?
— Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни…
— А поїсти дадуть?
— Усе, що захочеш.
— Але зі мною собака.
— Шкода, але із собаками не можна. Його дове¬деться залишити тут.
І мандрівник пішов далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів вартовий.
— Я хочу пити, — попросив мандрівник.
— Заходь, у дворі є колодязь.
— А мій собака?
— Біля колодязя побачиш поїлку.
— А поїсти?
— Можу почастувати тебе вечерею.
— А собаці?
— Знайдеться кісточка.
— А що це за місце?
— Це рай.
— Як це? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай — там.
— Він обманює. Там пекло, а до раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.
Банка
Якось професор філософії на своїй черговій лек¬ції взяв п’ятилітрову скляну банку й наповнив її ка¬мінням. Кожен камінь був не менше трьох сантиме¬трів у діаметрі. Після цього запитав студентів, чи по¬вна банка. Усі відповіли: «Так, повна».
Тоді він відкрив банку горошку й висипав її вміст у велику банку. Горошок зайняв вільне місце між ка¬мінням. Ще раз професор запитав студентів, чи по¬вна банка. Усі відповіли: «Так».
Тоді він взяв коробку з піском і висипав його в банку. Природно, пісок повністю зайняв вільне місце. Знову професор запитав студентів, чи повна банка. Відповіли: «Так, цього разу однозначно вона повна!»
Тоді з-під стола він дістав склянку з водою й ви¬лив її в банку до останньої краплі, розмочуючи пісок. Студенти засміялися.
— А зараз я хочу, щоб ви зрозуміли, що банка — це ваше життя. Каміння — це найважливіші момен¬ти: родина, здоров’я, друзі, діти — все те, що необхід¬но, щоб ваше життя залишалося повним навіть у ви¬падку, якщо все інше втратиться. Горошок — це речі, які особисто для вас стали важливими: робота, дім, автомобіль. Пісок — це все інше, дрібниці.
Якщо спочатку наповнити банку піском, не зали¬шиться місця, де могли б розміститися горошок і ка¬міння. Так і в житті: якщо витрачати весь час і всю енергію на дрібниці, не залишається місця для най¬важливіших речей. Займайтеся тим, що приносить вам щастя: грайтеся з дітьми, приділяйте час дружи¬нам, зустрічайтеся з друзями. Завжди буде ще час, щоб попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, полагодити й помити автомобіль. Займайтеся насам¬перед камінням, тобто найважливішими речами. Ви¬значте ваші пріоритети: інше — це лише пісок.

Advertisements