Запитають: ви – учитель?

Відповім: я – учень своїх учнів.

Запитають: хто ж ви є для них?

Відповім: я половина кожного з них.

Запитають: ви їх знаєте?

Відповім: так само, як знаю Безмежність.

Запитають: як ви їх виховуєте?

Відповім: як яблуко плекає у собі насіння.

Запитають: де ваша педагогіка?

Відповім: Я черпаю її із Зоряного Неба.

Запитають: де ваше Зоряне Небо?

Відповім: у мені.

Ш. Амонашвілі

 ОСОБИСТІСНИЙ ПРИНЦИП У ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЛЮДИНИ

(роздуми на тему)

 Змінюються епохи, змінюються покоління. Кожне нове покоління прагне бути розумнішим за попереднє, засвоїти його досвід і рухатися далі у своєму розвитку та  самовдосконаленні. Без цього немає прогресу. Але очевидно й те, що без прагнення заглянути вперед, усвідомити стратегічні шляхи розвитку нового покоління неможливо розвиватися й поколінню, що живе в наш час. Все в цьому світі взаємозалежне: минуле, сьогодення, майбутнє; культура, духовна спадщина різних народів; економіка, політика й екологія. Тепер ми вже знаємо, що неможливо відгородитися, ізолюватися від світу. Будь-які катаклізми в одній частині земної кулі неминуче впливають на долі народів в інших частинах.

Саме тому перша й, можливо, найзначиміша проблема для системи освіти майбутнього – інтеграція, створення єдиного освітнього й інформаційного простору – прямо пов’язана з пріоритетами в області дидактики. Справа в тому, що при такому баченні перспектив розвитку освіти виявляється недостатнім орієнтуватися лише на необхідність передачі й засвоєння досвіду, накопиченого людством, як це було раніше. Важливим є уміння самостійно здобувати знання, уміти працювати з інформацією, аналізувати її, бачити й вирішувати проблеми, що виникають в різних сферах діяльності.

Іншими  словами, завдання, які протягом багатьох років висувалися вченими педагогами різних країн світу, у тому числі й у нашій союзівській на той час країні (Лернер І.Я., Скаткін М.Н., Махмутов І.І., Підкасистий П.І. та багато інших), завдання інтелектуального й морального розвитку особистості (одне без іншого досить небезпечне) набули особливої актуальності. Не просто засвоєння знань, а вміння їх творчо застосовувати для одержання нового знання, розвиток самостійного критичного мислення студента – ось проблема, реалізація якої вимагає принципового іншого погляду як на технологію навчання, так і на теорію.

Мова йде про необхідність розвитку особистості, а не якогось «середнього» студента. Принциповою відмінністю нового підходу є «початкова й кінцева точки руху»: не абстрактний студент, який рухається до наперед заданого зразка (ідеалу), сформованого у відповідності з певною ідеологією, на вимогу держави тощо, а «я майбутній» конкретної особистості, в якому реалізуються її сьогоднішні потенції, нахили, здібності, зацікавлення.

Визначальним для такого підходу є інтегративний погляд на особистість, що передбачає розгляд її як складної системи, в якій нерозривно поєднане біологічне і соціальне, і яка, як і кожна складна система, здатна до саморозвитку й самовдосконалення. Тобто особистість стосовно себе є і об’єктом, і суб’єктом діяльності. «Матеріалом» виступають здобуті в процесі життєдіяльності знання й досвід. І процес цей досить складний і непрямолінійний. Кожне наступне засвоєння відбувається з урахуванням уже набутого. «Просіюючи» знання й досвід, щось засвоюючи, а щось відкидаючи, особистість починає керувати своїм розвитком. Тому найкраще не нав’язувати їй шляхів, а створити умови для реалізації внутрішніх потенцій.

Саме тому так важливо усвідомити, що ОЗОН є принципово новою освітньою системою (хоча окремі його елементи легко упізнаються, більше того, присутні в інших методиках): впроваджуючи ОЗОН, ми подбаємо насамперед про розвиток особистості. Знання, уміння й навички (про що ми найбільше дбаємо сьогодні) будуть, але як результат розвитку (як результат реалізації особистістю свого потенціалу, підвищення зацікавленості дисципліною тощо), а не навпаки.

Що ж має змінитися? На що потрібно звертати увагу?

Показниками, аналіз яких дозволяє не тільки адекватно описати особистість, а й зафіксувати зміни, що відбуваються в процесі навчальної діяльності, можуть бути: мотивація, самостійність, рефлексія і наявність позитивної Я-концепції.

Мотивація. «Педагогічні рекомендації 80-х років, — пише І. Подласий, — націлювали вчителя на підвищення шкільної мотивації шляхом роз’яснення учням суспільної значимості їх навчання. Вплив широких суспільних мотивів, які займали колись провідні позиції, сьогодні незначний, і з цим потрібно рахуватися. Без них вітчизняна педагогічна теорія виявилася ніби спорожнілою, вона важко вишукує нові мотиви в поки що старих цінностях. Без сумніву, шукати їх потрібно насамперед у задоволенні особистісних інтересів» [12; 363].

Експериментальні дані (1991 р.) підтверджують, що серед факторів, які впливають на продуктивність навчального процесу (засоби навчання, структура навчального матеріалу, форма його викладу, варіативність методів, особливості психічної діяльності та ін.) мотивація займає перше місце [12; 351].

Внутрішній мотив пов’язаний із потребою пізнання, у зовнішньому знання служать засобом досягнення іншої мети: прагненням отримати високу оцінку, успішно скласти екзамен, задовольнити вимоги батьків тощо.

Якщо відмічається стійке зростання поцінування знань, самого процесу навчання, прагнення до самовдосконалення через навчання, це є безпомилковим свідченням задіяння внутрішніх механізмів, а значить, ефективності особистісно-зорієнтованого навчання.

Самостійність. В умовах ОЗОН студент стає суб’єктом діяльності, тобто активним її учасником на всіх етапах: цілепокладання, планування, організації, реалізації, аналізу та оцінки результатів. Відтак повнота умінь студента самостійно визначати цілі, планувати й організовувати роботу, реалізовувати намічені цілі, а в підсумку аналізувати й оцінювати свою діяльність є критерієм рівня самостійності і, знову ж таки, ефективності особистісно-зорієнтованого навчання.

Рефлексія. Їй  у цьому процесі відводиться важлива роль. Її мета: «згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності — …смисл, типи, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати і т.п. Без розуміння способів свого учіння, механізмів пізнання й миследіяльності учні не зможуть присвоїти тих знань, які вони здобули» [5; 287]. Окрім того, рефлексивна діяльність є засобом самопізнання й самооцінки, співвідношення отриманого й планованого результатів. Можна стверджувати, що без оволодіння уміннями й навичками рефлексії студент не зможе стати повноправним і повноцінним суб’єктом навчальної діяльності.

Й нарешті, Я-концепція, яка є сукупністю всіх уявлень людини про себе, а також самооцінки й потенційної поведінки.

***

Чому ж так важко торує шлях до «масового вчителя» особистісно-зорієнтоване навчання?

Причини називаються різні:

• Недооцінка частиною учених, керівників шкіл, педагогів вимог сьогодення до особистості випускника школи, який буде навчатися далі, навчатися все життя

• Консерватизм мислення, неготовність сприйняти ОЗОН як принципово нову парадигму освіти.

• Низький рівень психолого-педагогічних знань.

• Відсутність належного науково-методичного та інформаційного забезпечення.

• Невідпрацьованість концептуальних положень теорії особистісно-зорієнтованого навчання, технології її впровадження.

Ось це, власне, і є ті найбільші труднощі, які чекають на шляху реалізації принципів ОЗОН

В дидактичну основу особистісно-зорієнтованого навчання закладені такі принципи:

–         гуманізму

–         діяльності

–         самоорганізації складних систем

–         діалогічної взаємодії (С. Подмазін)

–         особистісного цілевизначення

–         вибору індивідуальної освітньої траєкторії

–         навчальної рефлексії (А. Хуторський)

–         співробітництва (О.Савченко)

Особистісний принцип формування професійного потенціалу ставить за мету:

1. підвищення рівня внутрішньої мотивації студента до навчання
2. зниження рівня тривожності і ріст упевненості у власних силах і можливостях
3. розвиток самостійності у виконанні завдань, у прийнятті відповідальних рішень
4. засвоєння студентом алгоритму формування і збагачення відповідних компетентностей

Як же реалізувати особистісний принцип у процесі формування професійного потенціалу студента?

В ідеалі це можуть бути такі шляхи:

–         вибір форм і методів опрацювання навчального матеріалу

–         вибір індивідуального темпу навчання в результаті самооцінки

–         вибір дисциплін чи окремих занять

–         навчання за індивідуальними програмами, планами, семестровими або кредитними

–         навчання студентів у міні-групах

–         вибір способів контролю рефлексії та ін..

Що дає реалізація особистісного принципу у процесі формування професійного потенціалу людини?

1. Створюються умови для самовираження, самореалізації особистості.

2. Навчальний процес будується на суб’єкт-об’єктних відносинах, що передбачають участь студента в усіх етапах діяльності: цілепокладанні, плануванні, організації, рефлексії, оцінці, корекції й освоєнні ним відповідних умінь і навичок, забезпеченні права на вибір виду, ритму, способу опрацювання матеріалу.

3. Забезпечується кінцевий  результат – зростання  рівня внутрішньої мотивації, зниження рівня тривожності, зростання впевненості в своїх силах, розвиток самостійності, формування позитивної Я-концепції особистості.

Як наслідок – очікуване підвищення успішності, що є першоосновою у формуванні професійних якостей.

Навчаючись в умовах особистісно-зорієнтованих технологій, студенти переживають радість від позитивних педагогічних очікувань, відчувають прилив фізичних та розумових сил, таким чином задіюють невикористані психічні резерви організму.

Щоб максимально реалізувати особистісний принцип, треба внести ряд змін у сам навчально-виховний процес та його забезпечення, власне кажучи – у  зміст професійної освіти:

–               зменшити кількість інформаційного матеріалу у підручниках та посібниках і збільшити кількість завдань та запитань дослідницького й творчого характеру

–               забезпечити підбір таких матеріалів, які спонукають студента до діалогу і активізують рефлексивну діяльність у процесі занять та підготовки до занять

–               включити у зміст робочих програм та планів занять не утрирувану мету, а конкретні цілі (їх може бути кілька), відображати їх діагностично і процесуально; це ж стосується і процесу оволодіння професійними навичками, і методики використання різнорівневих завдань

–               відвести час на ознайомлення студентів з новими методиками, їх перевагами, наприклад, зі зміною системи оцінювання при впровадженні кредитно-модульної системи, з умовами застосування інтерактивних методів навчання, яких на сьогодні досить багато, і кожен викладач застосовує розмаїття методик

–               можливо, запровадити використання «записників професіонала», «щоденника знань», «банку власних ідей», портфоліо тощо, де б студенти розкріпачено рефлексували, виявляли суб’єктивний досвід і т.ч. створювали позитивну Я-концепцію

–               робота психологічної служби у навчальному закладі повинна бути не епізодичною, а постійною, бажано без міграції практикуючих психологів

–               окреме питання – погодинне навантаження викладача.

 Особистісний принцип підходу до формування конкурентноздатного спеціаліста реалізується не враз і не на певному проміжку часу, а в постійній єдності зусиль студентів і викладачів. Та все ж діяльність по його освоєнню можна розбити на кілька етапів:

1.            Підготовчий:

А) для викладача: опрацювання теоретичних праць та підготовка діагностичних матеріалів

Б) серед студентів: пояснення умов співіснування у постіндустріальном у суспільстві, способи досягнення професійних компетентностей як головної умови життєвого успіху, необхідність самоаналізу для створення позитивної Я-концепції;

2.            Планування навчальної діяльності:

А) тематичне: робоча програма, технологічна картка теми чи заняття, індивідуальний план для окремих студентів, в яких обов’язково присутній елемент навчання цілевизначенню, рефлексії, оцінюванню тощо;

Б) рефлексивне : підготовка тестів, письмових та контрольних завдань для поточного і підсумкового контролю

3.            Організація навчальної діяльності:

А) визначення цілей теми, заняття; оволодіння теоретичними знаннями, практичні тренінги

Б) набуття навичок

В) самооцінювання

Г) рефлексивна діяльність

4.            Оцінювання:

А) максимум об’єктивності

Б) деталізація оцінки (перелік і форма контролю повідомляється на початку вивчення кожної теми чи модуля)

В) використання інноваційних методів оцінки: бали, рейтинг, формування портфеля досягнень (папки фахівця), графік просування на шляху до визначених цілей, захист портфоліо та ін.

5.     Заключний (моніторинг освіти):

А) цілісне всебічне вивчення результативності освітнього процесу

Б) виявлення слабких місць

В) корекція навчальних траєкторій

Чим же відрізняється особистісно-зорієнтоване заняття від традиційного?

1 – воно має діагностично визначені цілі

2 – воно містить обов’язкові етапи:

–               мотиваційний

–               цілевизначення

–               планування організаційних процесів навчання

–               рефлексії

–               оцінювання

–               звернення до особистого досвіду студента

3 – воно передбачає напрацювання професійних умінь і навичок

4 – воно базується на варіативності форм і методів роботи і викладача, і студентів

5 – воно організоване на активних та інтерактивних методиках

6 – воно виключає приниження гідності студента навіть при дуже недостатньому на перших порах рівні мотивації до навчання

6 – воно передбачає створення ситуацій успіху

7 – воно вбачає у студентові повноцінного партнера викладача

Які ж головні ознаки особистісно-зорієнтованої підготовки спеціалістів-професіоналів?

1. Зосередження уваги на потребах студента
2. Діагностична основа навчання
3. Переважання навчального діалогу
4. Співпраця, співтворчість між студентами та викладачами
5. Ситуація вибору відповідальності
6. Турбота про фізичне та емоційне благополуччя студентів
7. Пристосування методики до навчальних можливостей студентів
8. Стимулювання розвитку і саморозвитку студента.

З вищесказаного робимо висновок, що  мета навчального заняття у системі особистісно-зорієнтованого навчання  – це створення умов для прояву і розвитку  пізнавальної активності студентів,  а засоби досягнення цієї мети різнопланові :

–               створення атмосфери зацікавленості студента у роботі

–               стимулювання студентів до використання ними різних способів та шляхів виконання завдань без страху помилитися чи отримати неправильний результат

–               оцінка діяльності студента не лише за кінцевим результатом («правильно-неправильно», а й за алгоритмом виходу на результат

–               схвалення намагань студента експериментувати, знаходити свій спосіб, порівнювати зі способами роботи інших студентів для вибору раціональних

–               створення таких педагогічних ситуацій, які дозволять кожному студенту проявити ініціативу, самостійність, знайти шлях самовираження, самоствердження

–               створення атмосфери психофізичного комфорту для студента

–               можливість вибору студентом дидактичного матеріалу, який найбільше підходить йому для сприйняття за видом та формою подачі.

Які знання та розуміння повинні бути закладені в основу нового світогляду викладача?

Ось вони:

Виміром якості освіти сьогодні має стати уміння студентів навчатися.

“…Вміє вчитися той учень, який сам визначає мету діяльності або приймає ту, яку ставить учитель; виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль; організовує свою працю для досягнення результату; відбирає або знаходить потрібні знання; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові чи практичні дії, прийоми, операції; усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити; володіє уміннями й навичками самоконтролю і самооцінки” (З виступу віце-президента АПН України О.Савченко на методологічному семінарі Академії в листопаді 2004 року // Педагогічна газета. – 2004. – №11. – С.2).
У цьому переліку знаходимо чи не всі ключові компетентності: комунікативні, організаційні, саморозвитку і самоорганізації та ін. І можуть вони сформуватися тільки на діяльнісній основі, яка й передбачає вироблення у студентів умінь самостійно здобувати і застосовувати знання, тобто самостійно вчитися.
Зрозуміло, що без звернення до активних та інтерактивних технологій цього не досягнути. По-перше, тому, що вироблення таких умінь передбачає активну позицію студента стосовно процесу навчання (він стає його суб’єктом), а по-друге, найвищий відсоток засвоєння (до 95%) досягається саме в процесі взаємонавчання.

Щоб глибше опрацювати це питання, сутність різних форм навчання коротко сформулюємо так:

пасивне навчання, коли студенти є пасивними “приймачами” інформації (лекція);

активне навчання: існує зворотній зв’язок між викладачем  і студентами (бесіда, фронтальне опитування) або студент самостійно здобуває чи застосовує знання (самостійне опрацювання розділу підручника, укладання списку запитань до нього тощо);

інтерактивне (взаємне) навчання: обмін інформацією здійснюється між усіма учасниками навчального процесу (дебати, рольові ігри, мозковий штурм, круглий стіл).

Кожна із форм має свої сильні та слабкі сторони:

Відтак не можна говорити про активні та інтерактивні технології як “панацею” чи абсолютизувати їх. І все ж тільки на цій основі можна сформувати необхідні для ствердження в сучасному світі життєві компетентності студента.

 Які ж основні вимоги повинні висуватися до розробки дидактичного забезпечення особистісно зорієнтованого процесу?

  навчальний матеріал повинен виявляти зміст суб’єктивного досвіду студента, враховувати досвід його попереднього навчання;

  виклад знань у підручнику (чи викладачем) мусить бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення матеріалу, але й на перетворення особистого досвіду кожного студента;

  потрібно постійне узгодження досвіду студента з науковим змістом знань;

  активне стимулювання до самоцінної освітньої діяльності має забезпечувати студенту можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;

  навчальний матеріал повинен бути організований таким чином, щоб студент мав можливість вибору при виконанні завдань, вирішенні задач;

  необхідно стимулювати студентів до самостійного вибору й використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу;

  необхідно забезпечувати контроль й оцінювання не стільки результату, скільки процесу навчання, тобто тих розумових трансформацій, що здійснює студент, засвоюючи новий матеріал.

Яким повинне бути навчальне середовище особистісно зорієнтованої технології?

  використання навчального матеріалу різного змісту, виду та форми;

  надання студенту свободи вибору засобів виконання навчального завдання (для зняття емоційного напруження, побоювання помилки);

  використання нетрадиційних форм групових та індивідуальних занять з метою активізації діяльності;

  створення умов для творчості в самостійній та колективній діяльності;

  постійний аналіз та оцінка з боку викладача індивідуальних способів навчальної роботи, що надає студентові можливість розповісти, як він організував свою роботу, яким методом користувався, що сподобалося, вдалося тощо;

  особлива підготовка викладача до систематичного здійснення такої роботи на занятті;

  розробка та використання індивідуальних програм, що моделюють дослідницьке мислення;

 організація занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів, навчального спілкування, мозкового штурму, круглих столів, інсценування, дискусій, творчих індивідуальних проектів і т.п.

Якими знаннями повинен володіти сучасний викладач ВНЗ для успішної реалізації особистісного принципу формування професійного потенціалу?

Це:

      сутність, своєрідність навчально-виховного процесу у вищій школі; тенденції, особливості розвитку системи вищої освіти в Україні та зарубіжних країнах;

       суперечності, психічні функції, особливості розвитку молодої людини студентського віку;

       структуру, психолого-педагогічні аспекти організації навчально-пізнавальної діяльності студентів;

       критерії відбору, принципи структурування змісту навчального курсу у вищій школі;

       сучасні інтерактивні методи навчання студентів;

       форми організації навчання студентів;

       норми, критерії оцінювання знань, умінь студентів, повідомлення їм та отримання від них зворотного зв’язку;

       сутність, особливості, методи, прийоми виховання студентів;

       педагогічні уміння діяльності викладача вищої школи;

       особливості вербальної і невербальної поведінки викладача;

       сутність, напрями, організації спілкування зі студентами;

       етапи, способи розв’язання конфліктів зі студентами;

       шляхи, умови формування студентської спільноти;

       методи науково-педагогічних досліджень.

 Якими вміннями повинен володіти сучасний викладач ВНЗ для успішної реалізації особистісного принципу формування професійного потенціалу?

 постановки навчальної мети, відбору, структурування змісту лекцій, практично-семінарських занять;

• розвитку інтересу, особистісного ставлення студентів до змісту навчального курсу;
• складання навчальної програми з курсу;
• застосування методів, прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності студентів (бесіди, діалогу, дискусії, мозкової атаки, сюжетно-рольової гри, роботи в групах тощо);
• планування структури, змісту, процесу організації лекції, практично-семінарського заняття;
• застосування методів, прийомів організації виховного впливу на студентів;

      організації спілкування зі студентами у навчальний і позанавчальний час;

      організації, саморегуляції, невербальної поведінки у процесі спілкування зі студентами;

      розв’язання педагогічних конфліктів у різноманітних ситуаціях;

      застосування методів науково-педагогічного дослідження у роботі зі студентами

•  аналізу різноманітних педагогічних ситуацій.

Стрімкі соціально-економічні зміни нашого суспільства, трансформація цінностей та орієнтирів започаткували нові виміри психічної культури особистості. Вони вимагають створення та впровадження нових технологій формування та розвитку особистості, «конструктивності» психолого-педагогічних впливів.

Які ж питання рекомендовані для опрацювання на методичних семінарах викладачів та школах позитивного досвіду для успішного впровадження ОЗОН?

 *     Методологічні аспекти організації сучасної вищої освіти.

*     Особливості розвитку студентської молоді, врахування їх у навчально-виховному процесі вищої школи.

*     Особливості адаптації студентів до навчально-виховного процесу у вищій школі.

*     Психологічні аспекти навчального процесу у закладах вищої освіти.

*     Формування у студентів внутрішньої мотивації навчання.

*     Формування у студентів наукових понять, знань.

*     Формування у студентів розумових дій, спеціальних і загальних навчальних умінь.

*     Шляхи формування позитивного ставлення студентів до навчальної інформації.

*     Сучасні технології навчання у вищій школі.

*     Педагогіка співробітництва та особистісно орієнтована педагогіка у вищій школі.

*     Сутність та особливості розвивального навчання студентів.

*     Застосування активних методів навчання у вищій школі.

*     Методи формування мислительних дій студентів у єдності з іншими методами навчання.

*     Розвиток критичного та творчого мислення студентів.

*     Слабкі та сильні сторони лекцій у вищій школі, вимоги та рекомендації щодо її проведення.

*     Структура лекції, її типи, критерії оцінки її ефективності.

*     Семінарські та практичні заняття у вищій школі, умови ефективності їх проведення

*     Типи семінарських та практичних занять, критерії аналізу їхньої організації.

*     Особливості та умови ефективної організації самостійної роботи студентів.

*     Педагогічна етика та такт викладача вищої школи.

*     Культура вербального і невербального спілкування викладача вищої школи.

*     Особливості педагогічних конфліктів у вищому закладі, шляхи їх розв’язання.

*     Умови та шляхи формування студентської команди, спільноти.

*     Особливості, методи та прийоми виховного впливу викладача вищої школи на поведінку, діяльність студентів.

*     Особливості інновацій у розвитку вищої освіти у розвинутих зарубіжних країнах.

Упродовж останніх десятиліть однією із загальновизнаних у зарубіжній педагогіці навчальних цілей є розвиток раціонального, критичного мислення. Тому у педагогічних та психологічних працях останніх років особливу увагу приділено формуванню мислення, цілеспрямованому розвиткові інтелектуальних умінь, тобто навчанню розумовим вмінням, процесам пізнавального пошуку.

Для розвитку дослідницької, творчої, пізнавальної діяльності викладачу сьогодні необхідно шукати, перш за все, такі засоби, які допомагали б створювати особливі умови для креативної діяльності студентів у навчальному процесі..

Як же повинен діяти викладач для створення сприятливих умов розвитку креативності студента?

Виділимо основні рекомендації для створення творчої обстановки у процесі навчання (за С. Парнсом):

– усувати внутрішні перешкоди творчим проявам;

– приділяти увагу роботі підсвідомості;

– утримуватися від оцінювань;

– показувати студентам можливості використання  аналогій:

– застосовувати розумові вправи для адаптації у незнайомій обстановці;

– підтримувати живу уяву;

– контролювати уяву, фантазію;

– усувати внутрішні перешкода для мислення;

– розвивати адекватне сприйняття навколишнього середовища;

– розширювати об’єм знань;

– допомагати студентам бачити зміст, напрямок їх креативної діяльності.

Вказані рекомендації виконуються лише за умови вільного обміну думками, ідеями, у процесі безпосереднього обговорення, творчої дискусії та включення самих студентів у роботу.

 Які види навчальної діяльності студентів передбачає реалізація особистісного принципу формування професійного потенціалу?

        активне слухання, участь у діалозі під час лекцій;

       конспектування лекцій;

       активна діяльність за різними методиками під час практично-семінарських занять:

*     Робота в малих групах

*     Карусель

*     Коло ідей

*     Мозаїка

*     Аналіз ситуації (Case-метод)

*     Дерево рішень

*     «Зміни позицію»

*     Дискусія

*     Триступеневе інтерв’ю

*     Та ін. (всі вони передбачають  оволодіння різноманітними способами утворення груп, ознайомлення з правилами роботи, вироблення умінь само- та взаєморефлексії, само- та взаємооцінювання тощо)

       мікровикладання, програвання ситуацій, етапів виробничих  процесів;

       написання творчих робіт, міні-проектів;

       підготовка, складання заліку.

Які критерії оцінювання знань, умінь студентів рекомендовані при впровадженні ОЗОН?

        відвідування лекцій і практично-семінарських занять ( у разі пропусків – відпрацювання занять на консультаціях викладачів);

       рівні написання тестових завдань;

       рівні виконання творчих робіт і міні-проектів;

       робота на практично-семінарських заняттях;

       уміння використати знання на практиці;

       рівень знань, мислення під час заліку, іспиту, іншого випробування.

 Що можна запропонувати для тих студентів, які мають низький рівень мотивації до навчання?

Портфоліо!

Портфоліо як один із дієвих засобів реалізації особистісного принципу

у формуванні професійного потенціалу людини

 Сьогодні завданням навчальних закладів І-ІІ р.а.  є виконання певних шкільних функцій, а саме: створення таких умов, які б забезпечували “запуск” механізмів самоосвіти, самопізнання й самоактуалізації особистості, а також сприяли б формуванню мотивації успіху.

На мою думку, одним з таких ефективних засобів може стати портфоліо. Це слово в перекладі з італійської означає “папка з документами”, “папка фахівця”. На межі переходу до реалізації нової парадигми професійної освіти використання портфоліо стане чудовою відправною точкою для формування успішних мотивацій.

Залежно від цілей створення портфоліо бувають різних типів.

Перший тип портфоліо – це “папка досягнень”, спрямована на підвищення власної значимості студента: вона повинна відображувати  його успіхи:

–          похвальні грамоти за навчання, досягнення в спорті, культурно-масовій роботі, студентському самоврядуванні і т.д.;

–          подяки батькам, атестаційні листи, значки, медалі й т.п.);

–          інформації про премії, підвищену, персональну чи Президентську стипендію тощо.

Другий тип – рефлексивне портфоліо, що розкриває динаміку особистісного розвитку студента, що допомагає відстежити результативність його діяльності як у кількісному, так і якісному плані. У цю папку збираються всі контрольні (по можливості), лабораторно-практичні й творчі роботи студента. Гальмуючими факторами локального використання такого портфоліо є велика кількість дисциплін, що вивчаються протягом року, та рівень педантизму (тобто його відсутність) у студента.

Третій тип портфоліо – проблемно-дослідницький, пов’язаний з написанням:

–          реферату,

–          наукової праці,

–          виступу на конференцію,

–          пошукової роботи на засідання, напр., бізнес-клубу,

–          конкурсної роботи,

–          доповіді та ін.

Цей портфоліо  являє собою набір матеріалів в розрізі певних рубрик, наприклад:

–          варіанти назв (реферату, доповіді, статті);

–          список літературних джерел для вивчення;

–          мікротеми, проблемні питання, план дослідження;

–          дискусійні точки зору;

–          факти, цифри, статистика;

–          цитати, афоризми;

–          інтеграція з іншими дисциплінами;

–          результати дослідження;

–          висновки за результатами дослідження;

–          методи дослідження;

–          прогнози й перспективи.

Збір і систематизація матеріалу в таких портфоліо допомагає студентам не тільки гідно написати ту чи іншу наукову працю, але й “піднімає” їхні пізнавальні інтереси до висот наукових зразків.

Четвертий тип портфоліо – тематичний, створюваний у процесі вивчення якої-небудь великої теми, розділу, навчального курсу. Робота над ним будується в такий спосіб:

–          викладач повідомляє назву досліджуваної теми,

–          викладач пояснює форму контролю за темою: це, як правило,  захист студентом свого портфоліо, зібраного за результатами роботи над даною темою;

–          пропонує 25 завдань різного рівня складності, що відображають різні рівні мислення й пізнання.

За ієрархією цілей ці завдання розташовуються в такий спосіб (таксономія Б. Блума, американського психолога):

1) на відтворення нового матеріалу (термінів, фактів, понять, правил). Ціль вважається досягнутою, якщо студент правильно відтворює й використовує терміни, знає конкретні факти, поняття, правила;

2) на вгадування вивченого явища, його інтерпретацію й перетворення;

3) на застосування знань (правил, теорій) на практиці, тобто в нових конкретних умовах;

4) на аналіз матеріалу, тобто виділення окремих елементів і встановлення логіки їхнього взаємозв’язку. Ціль вважається досягнутою, якщо студент виділяє частини цілого й взаємозв’язок між ними, бачить упущення в логіці міркування, проводить паралелі між причинами й наслідками;

5) на синтез, що передбачає вміння об’єднати окремі елементи в нове ціле. Ціль вважається досягнутою, якщо студенти пишуть творчі роботи, використовують знання з різних областей при роботі над проблемою (наприклад при створенні оглядового реферату), розробляють план експерименту й т.ін.;

6) на оцінку якихось явищ за певними критеріями. Ціль вважається досягнутою, якщо студент може виділити критерії й й діяти згідно з ними, бачить різноманіття критеріїв, оцінює відповідність висновків наявним даним, досліджує розходження між фактами й окремими судженнями.

Відповіді на ці завдання й складуть зміст портфоліо. Кожний вид завдання залежно від ступеня складності оцінюється заздалегідь певним балом, що доводиться до відома студента. Така система оцінки дозволяє сформувати в студентів мотивацію досягнення успіху, задати їм планку майстерності. З запропонованих 25 завдань студенти мають право вибрати будь-які й у будь-якій кількості, але не менше десяти, виділених жирним шрифтом або зірочкою чи іншою позначкою, які повинні бути виконані обов’язково, щоб одержати залік.

Існує й інший, демократичніший варіант вибору: студенти мають право вибрати будь-яку кількість завдань будь-якого ступеня складності. У цьому випадку виставляється сумарний бал, що дозволяє їм одержати ту або іншу рейтингову “оцінку”. При цьому студентам не дорікають за вибір мінімальної кількості найпростіших завдань, а підкреслюють, що це їхнє право вільного вибору, що рейтинговий бал – це об’єктивне дзеркало їхніх результатів.

Серед  25 завдань може бути таке: “Запропонуйте власний спосіб оцінки портфоліо на основі певних критеріїв”. Це завдання , як правило, повинне оцінюватися найвищим балом, тому що успішне його виконання буде свідчити про розвинені рефлексивні здібності та  про високий рівень мисленнєвої діяльності студента.

Після перевірки всіх портфоліо викладачем необхідно організувати їхню презентацію й публічний захист. Студенти виступають перед групою, розкривають зміст своїх робіт, а інші студенти задають питання, обговорюють, а потім виставляють свої оцінки за власними критеріями.

Обов’язково треба виділити:

–          цікаві моменти портфоліо;

–          найкраще розкриті теми;

–          головний висновок по всьому портфоліо (достоїнства та недоліки).

Після публічного захисту портфоліо студента чекає серйозна розмова із викладачем (наставником, тьютором, науковим керівником) з приводу якості портфоліо й успішності його захисту.

Головне, щоб аналіз роботи студента не містив різких оцінних суджень із боку викладача. Результатом цієї розмови може бути програма подальшого поглиблення пізнавального інтересу студента або, навпаки, зміна теми (проблеми), а відповідно й пізнавального інтересу. Педагог пропонує різні варіанти й траєкторії особистісного розвитку, а студент вибирає.

На мою думку, достоїнства портфоліо безсумнівні. Це прекрасний засіб поглиблення й оформлення пізнавальних інтересів, розвитку інтелектуальних рефлексивних здібностей студентів, комплексної перевірки рівня засвоєння навчального матеріалу, індивідуалізації й диференціації навчання, формування мотивації досягнення, а, отже, і створення ситуації успіху.

 **

Процес упровадження ОЗОН є поступовим, пролонгованим. Тому особливу роль буде відігравати моніторинг освітньої діяльності. Для цього необхідно розробити різнопланові тести та анкети для студентів, викладачів, батьків, випускників.

 Які питання повинні бути покладені в основу анкетування, бліц-опитувань, загального моніторингу особистісно зорієнтованого заняття?

А) питання для студентів (готує і проводить викладач, що проводив заняття, або представник адміністрації, що був присутнім на занятті з метою контролю, обміну досвідом тощо):

• Чим дане заняття відрізняється від традиційного?
• Чи сподобалося вам так працювати?
• Чи допомогла вам спільна робота краще зрозуміти суть теми?
• Чи активно ви працювали в ході заняття?
• Чи допомогло вам нестандартне заняття підсумувати матеріал, узагальнити його?
• Чи відрізнялися б ваші знання з теми, якби ви не виконували цієї роботи?
• Чи важко було включатися в роботу малих груп (проектних груп, дискусію, в написання творчого звіту тощо)?
• Чи багато нового почерпнули на даному занятті?
• Чи змінилися ваші окремі поняття, світобачення, позиції …по закінченню заняття? Чому ви змінили свою думку?
• Чи виникло бажання продовжити поглиблено вивчати тему?
• Чи з усіма постулатами ви згодні?
• Чи не виникло у вас бажання дискутувати з автором (викладачем)? Чи ви це зробили?
• Як ви оцінюєте запропоновану методику опрацювання матеріалу?
• Чи дозволяє вам індивідуальний темп навчання успішно засвоювати знання, уміння на заняттях?
•  Чи всі цілі досягнуті?
• Та ін..

Б) орієнтовні КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ  мотиваційної діяльності викладача (оцінка здійснюється  в балах):

1  Уміння викладача конструювати заняття з врахуванням відношення студентів до праці

2  Передбачати утруднення, які можуть виникнути в окремих студентів при вивченні нового матеріалу

3  Ураховувати при відборі навчального матеріалу пізнавальні інтереси й потреби студентів

4  Включати в навчальний матеріал цікаві факти з врахуванням допитливості аудиторії

5  Насичувати заняття матеріалом, що вимагає розумової активності студентів

6  Підбирати раціональні види робіт для найбільш і найменш підготовлених студентів

7  Виявляти відношення студентів до того, що відбувається на занятті

8  Вчасно реагувати на зміну пізнавальної активності, уваги, зацікавленості студентів

9  Включати студентів у пізнавальну роботу на всіх етапах заняття

10  Використовувати на занятті активний запас знань, умінь і навичок студентів

11  Включати студентів у вирішення пізнавальних завдань

12  Спонукати студентів до постановки пізнавальних запитань

13  Проводити інструктажі та пояснення з розрахунком на самостійну роботу студентів

14  Організовувати спільно зі студентами обговорення навчальних проблем

15  Ускладнювати самостійні завдання в ході заняття

16  Заохочувати самостійний вибір посильних завдань

17  Спонукати студентів до самостійних доповнень, рішень, висловлювань

18  Навчати раціональним прийомам вирішення інтелектуальних завдань

19  Формувати прийоми мисленнєвої діяльності студентів

20  Надавати своєчасну допомогу найменш підготовленим студентам

В) орієнтовні КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ  використання викладачем різних прийомів мотивації особистісної діяльності студентів (наприклад, за такою схемою):

№

пп	Прийоми мотивації навчальної діяльності	Рівень використання викладачем
		Викори-стовує	часткововикори- стовує	не викори-стовує
	Емоційні
	Заохочення
	Осудження
	Навчально-пізнавальні ігри
	Створення яскравих наочно-образних картин при подачі нового матеріалу
	Створення ситуації успіху
	Стимулююче оцінювання
	Вільний вибір завдання
	Задоволення бажання бути значимою особистістю
	Пізнавальні
	Опора на життєвий досвід що навчається
	Активізація пізнавальних інтересів
	Створення проблемних ситуацій
	Спонукання до пошуку альтернативних рішень
	Виконання творчих завдань
	Підготовка  завдань на кмітливість, логічне мислення, абстрактне мислення
	Використання методу “мозкового штурму”
	Використання ін. методів (вказати):
	…
	…
	Вольові
	Пред’явлення навчальних вимог
	Інформування про обов’язкові результати навчання
	Формування відповідального відношення до навчання
	Створення ситуацій, у яких необхідно перебороти пізнавальні утруднення
	Рефлексія поводження
	Прогнозування майбутньої життєдіяльності
	Соціальні
	Розвиток бажання бути корисним суспільству
	Створення ситуацій взаємодопомоги
	Співпереживання
	Пошук контактів і співробітництва
	Зацікавленість результатами колективної роботи
	Взаємоперевірки й рецензування
	Творчі захисти
	Конкурси навчальних та творчих робіт
	інше

Г) анкета куратора. Приклад: Студент повинен вибрати найцінніші, на його думку, риси лідерства і розмістити їх у порядку зменшення цінності

Лідер ХХІ століття повинен демонструвати такі риси :

– прагнення до високих стандартів;

– сильні етичні цінності;

– розуміння соціальних і політичних тенденцій, зміни ролі освіти в суспільстві;

– здатність вирішувати проблеми, навички адаптації до змін і просування змін;

– здатність до співробітництва із широким колом нешкільних агентств і громадських організацій;

– здатність до навчання протягом всього життя ;

– віру в те, що кожен може досягти академічного успіху в навчальному закладі;

– упевненість у тому, що кожен навчальний заклад повинен культивувати демократичні цінності й норми;

– здатність бути мислячим практиком

 Д) матеріали бліц-опитування батьків (кураторів):

1. як студент реагує на інновації навчально-виховного процесу?
2. чи помітили зміни у ставленні до дисципліни, до власне процесу навчання? Які?
3. чи розповідає студент про новації у ВНЗ та чи ділиться враженнями, власними досягненнями?
4. чи змінилося ставлення студента до викладачів? Дисциплін?
5. чи скаржиться студент на втому, інтенсивність процесу навчання (або навпаки)?
6. чи проявляються в результаті ОЗОН нові якості особистості (перелічити, напр., лідерські, конформістські, упевненість та ін. ) ?
7. чи задоволені батьки (куратори) особистісними змінами, що відбулися у психології молодої людини?
8. та ін.

Резюме. Стає зрозуміло, що нова парадигма освіти «студент-інформація-викладач» однозначно передбачає самостійну пізнавальну діяльність студента. Роль викладача від цього не стає менш значимою, навпаки, організація особистісно-орієнтованого навчання вимагає високого професіоналізму з боку педагога.

Таким чином, очевидним стратегічним напрямком розвитку освітніх систем у сучасному суспільстві є  інтелектуальний і моральний розвиток людини на основі залучення його в різноманітну самостійну доцільну діяльність у різних областях знань.

Завдання не нове, але сьогодні, в час вільного вибору педагогічних технологій, із широким впровадженням в освітній процес нових інформаційних технологій створюються нові, що раніше не мали можливості для успішного їх  вирішення.

Якщо говорити про педагогічні технології, то вони за своїми функціями повинні бути адекватні специфіці особистісно-орієнтованого, гуманістичного підходу. Більшість авторів віддають перевагу таким технологіям, як навчання в співпраці (cooреrativelearning), метод проектів, різнорівневе навчання, модульне навчання тощо.

Особливої шани сьогодні набули різновиди проектних методів, зокрема ті, в яких передбачена співпраця студентів різних країн. Адже за допомогою глобальних мереж людина входить в єдиний освітній простір. При спільній роботі над проектами створюється найсильніша мотивація для самостійної пізнавальної діяльності студентів у групах і індивідуально. Така спільна робота стимулює студентів на ознайомлення з різними точками зору на досліджувану проблему, на пошук додаткової інформації, на оцінку отриманих власних результатів. Викладач  стає керівником, координатором, консультантом, до якого звертаються не за посадою, а як до авторитетного джерела інформації, як до експерта.

Обговорення  проміжних результатів, дискусії, мозкові атаки, доповіді, реферати знаходять іншу якість, оскільки вони містять не тільки матеріал підручників  і офіційних довідників, але й точки зору партнерів по проекту з інших регіонів світу, отримані ними дані, їхню інтерпретацію фактів, явищ. Телекомунікації (електронна пошта, телеконференції, у тому числі аудіо- та відеоконференції) дозволяють студентам самостійно формувати власний погляд на події, усвідомлювати багато явищ і досліджувати їх з різних точок зору, нарешті, зрозуміти, що деякі із проблем можуть бути вирішені тільки спільними зусиллями. Це елементи глобального мислення. Це шлях до пізнання спільності людського буття й еволюції розвитку. Для майбутнього фахівця це ще й розвиток критичного мислення, лаконічності, логіки.

Але потрібно з певною обережністю визначатися із засобами, які будуть сприяти успішному вирішенню проблем розвитку особистості. Зверну увагу на три моменти, хоча їх значно більше.

1)              Сьогодні широко пропонуються такі новітні технології як «ефект кадра», «альфа-технології», «лідери Всесвіту» та інші, дієвість яких не викликає сумніву, але вплив їх на особистість неоднозначний, або недостатньо вивчений, або має безумовно негативний вплив на психіку; однак, молода людина, яка вихована «віртуальними» умовами і сприймає засторогу не завжди адекватно, безперечно обере швидкий і легкий шлях набуття необхідних умінь і навичок – адже має право і можливості!

2)              Давня пересторога письменників-фантастів про потенційне перетворення людини в додаток до машини почала «матеріалізуватися» в постіндустріальну епоху, причому в залежність від комп’ютера попадає переважно юнь, молоде покоління. На цьому тлі ще глибшим стає непорозуміння батьків і дітей, що, в свою чергу, відбивається і на логічному ланцюжку «студент-інформація-викладач», оскільки люба інформація з локальної мережі сприймається молодим «хакером» догматично, бо – передова! І не є таємницею, що далеко не кожен викладач витримає молодіжні темпи освоєння інформаційного простору, тим паче важко зрівнятися з молоддю нинішньої епохи у здібностях освоювати комп’ютерні  технології, в результаті чого відбувається швидкісний відрив покоління «індиго»…

3)              Сучасне трактування лідерства з точки зору авторів молодіжних фільмів, бойовиків, які культивують поняття «зверхлюдини», супермена з паранормальними здібностями вже в самій своїй основі вступає у конфлікт з ідеєю ОЗОН. Як зазначають ряд психологів, проблема «реалізації себе в суспільстві» вже стала аж надто гарячою, і треба якомога швидше повертати особистість на шлях «реалізації себе для суспільства».

З огляду на ці моменти хочу сказати, що напевно треба повертатися на стежку духовного розвитку особистості, орієнтувати молодь на загальнолюдські цінності типу 10 заповідей, в основі яких – любов і повага до ближнього. І викладач тут також повинен бути взірцем.  Буде у кожної людини розуміння цих цінностей – прийде автоматично і розуміння необхідності самореалізуватися для суспільства як особистість.

Використані літературні джерела:

1.        Закон України “Про вищу освіту”, К.,2002.

1. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. Освіта України, 2002
2. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа). Педагогічна газета. — 2002. — №1. — Всемирная декларация  о высшем образовании для ХХІ века: подходы і практические меры //Вестник высшей школы.1999. №3. С.29-35.
3. Васянович Г. Педагогіка вищої школи. Навч.посібник. Львів, 2000.
4. Вульфсон Б. Стратегия развития образования на Западе  на пороге ХХІ века. М., 1999.
5. Лозинська Н. Адаптація студентів до умов навчання у вищому закладі освіти Львів,2002.
6. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. — Запоріжжя: Просвіта, 2000
7. Подласый И.П. Педагогика. – М., 1999.
8. Полат Е.С. Проблемы образования в канун ХХІ века. – Інтернет-сайт
9. Фасоля А.. Особистісно зорієнтоване навчання: кроки впровадження. – Інтернет-сайт
10. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К., Академія, 2000.
11. Та багато ін. через пошукову систему Google.

4. Концепія навчання здорового срособу життя на засадах розвитку життєвих навичок. Генеза, К. –2005.

7. Громовой В. Мы идем, или Полет дракона. – Інтернет-сайт
8. Калмыкова Р. «Портфолио как средство самоорганизации и саморазвития личности».//”Образование в современной школе”, 2002, №5

виступ 06.12.2007 на засіданні комісії НМЦ у м. Нікополь Дніпропетровської обл.