невербальна комунікація

ЗАСОБИ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Невербальна (несловесна) комунікація — це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення.

Науковими дослідженнями  доведено, що:

за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80 % комунікації,

причому 55 % повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести,

а 38 % — через інтонацію та модуляцію голосу.

 1.     1.Тактильний контакт—поштовхи, поплескування, погладжування тощо.
2. Дистанція між співрозмовниками. Відстань між учасниками ділового спілкування свідчить про його формальність або неформальність, про ставлення партнерів один до одного, рівень зацікавленості в розмові.
3. Орієнтація, тобто просторове положення партнерів щодо один одного: обличчям, боком тощо. Орієнтація може змінюватися залежно від ситуації та свідчить про рівень суперництва або співпраці.
4. Зовнішній вигляд. Основна мета — повідомити про себе. Через імідж партнери інформують інших про свій соціальний стан, вид діяльності, самооцінку і т.п.
5. Поза тіла. Поза вказує на певні міжособистісні стосунки, на соціальне становище партнера. Вона може змінюватися залежно від настрою та емоційного стану людини. Однак при інтерпретації необхідно враховувати культурний потенціал людини і загальноприйняті етикетні умовності, яких варто дотримуватися у певних конкретних ситуаціях.
6. Вираз обличчя (міміка) — дає можливість для широкої інтерпретації, приховування або демонстрації емоцій, допомагає зрозуміти інформацію, передану за допомогою слів, сигналізує про ставлення до когось або до чогось.
7. Погляд — дозволяє зчитувати найрізноманітніші сигнали: від виявлення інтересу до когось або чогось до демонстрації абсолютної зневаги. Вираз очей тісно пов’язаний з комунікацією.
8. Параверб
альні й екстравербальні сигнали. Зміст висловлювання може змінюватися залежно від того, яка інтонація, ритм, тембр були використані для його передачі. Мовні відтінки впливають на зміст висловлювання, сигналізують про емоції, стан людини, її впевненість або сором’язливість.
9. Жести — можуть бути не дуже виразні, наприклад, рухи голови або тіла, але використовуються паралельно з мовленням, що виділити в ньому певні елементи, а іноді й замінити.

Міміка і жести справляють на людину значно більше враження, ніж те, що ви вимовляєте. Жестами ви сконцентруєте увагу на важливій інформації, яка буде подана на занятті.

При жестикулюванні дотримуйтеся трьох правил:

1)  не тримайте руки в кишенях;

2) не ховайте їх за спину;

3) не займайте їх сторонніми речами чи справами, наприклад, нервовим перекладанням папок, крутінням олівця тощо.

Руки – це помічники, що завжди повинні бути вільними і готовими об’єднатись у єдине ціле з вашими думками.

Жести:
відкритості—розкриття руки, розстібування піджака;
підозрілості — потирання чола, скронь, підборіддя, вуха, прагнення прикрити обличчя руками;
захисту — просте схрещування рук, стискання пальців у кулак, кисті схрещених рук обхоплюють пальці, плечі тощо;
образи — піднімаються плечі й опускається голова;
небажання слухати — опускає повіки, почухує вухо, поглядає на двері, знімає окуляри і демонстративно відкладає їх у бік;
переваги — закладання рук за голову.

3.      Завжди краще виступати зі своїми природними жестами, ніж намагатися стримувати себе. Дехто використовує такі жести, що не використовуються у повсякденному житті, це переважно жести руками або кистями рук. Ці жести переважно використовуються для заміни усних наголосів. Не треба розмахувати руками, будьте стримані в надмірних кроках та розмахуванні руками. Варто уникати ненатуральних жестів: театральних та хореографічних. Жести хвилювання відволікають увагу слухачів та псують усю промову.

 Вирази обличчя, жести та пози постійно застосовуються для доповнення висловлювань, а також для передачі змісту в тих випадках, коли нічого сказано не було.

І виразом обличчя, і жестом, і позою можна передати жарт, іронію або скепсис.

Враження, які ми незумисне виказуємо невербально, часто означають, що ми сказали зовсім не те, що хотіли насправді сказати.

Зашарітися — це, можливо, найочевидніший приклад такої ситуації, але існує безліч інших ледь помітних ознак, які зауважують співрозмовники.

Щирі вирази облич, як правило, зникають через чотири або п’ять секунд.

Усмішка, яка триває довше, може бути робленою.

Вираз подиву, що затримується на обличчі, часто використовується для пародіювання, аби показати, що індивід аж ніяк не здивований, хоча для цього, здавалося б, і є підстави.

Риси особистості, необхідні для позитивного іміджу:

уміння і бажання справляти враження;
здатність нести відповідальність;
готовність до змін;
готовність до співпраці;
мистецтво швидко приймати рішення;
здатність передбачати майбутнє;
широкий світогляд;
відчуття ситуації;
здатність побачити і виділити головне;
наполегливість;
уміння керувати своєю думкою;
повага до інших;
цілеспрямованість;
рішучість;
евристичність мислення;
гнучкість поведінки;
готовність ризикувати;
впевненість у собі;
конкурентноздатність;
енергійність;
прагнення до успіху;
уміння спілкуватися;
ініціативність;
уміння подобатися людям.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: